Міжнародний день пам`яті жертв радіаційних аварій і катастроф

Чорнобиль

          Щороку 26 квітня чергову річницю з дня аварії на ЧАЕС в усіх великих і маленьких населених пунктах України відзначають проведенням громадських заходів та вшануванням Героїв Чорнобиля. А в грудні 2003 року ініціативу України щодо відзначення сумної дати на міжнародному рівні схвалила Генеральна асамблея ООН і закликала всі держави – члени ООН щороку вшановувати пам’ять про Чорнобильську трагедію та відзначати Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф.

День 26 квітня 1986 року провів у людській свідомості межу «до» Чорнобильської катастрофи і «після» неї. За даними статистики, постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС було 3,2 мільйони осіб, з яких понад 1 млн. дітей. Проте ми знаємо, що ця трагедія зачепила долю кожного українця. І найстрашніше те, що наслідки невидимого ворога людей – радіації – ще довго будуть нагадувати про себе. Адже згідно з офіційними даними, радіоактивному опромінюванню піддалися майже 8 400 000 мешканців  України, Білорусі та Росії.

   Сумарний випад радіоактивних речовин після вибуху на ЧАЕС, що дорівнює вибуху понад 500 атомних бомб, подібних до тих, які було скинуто на Хіросіму у 1945 році.

 Евакуація…це слово страшенним ехом війни ввійшло в повсякдення людей Поліського краю.

Це неймовірно, але за ті дні через Бородянку пройшло 40 тисяч  евакуйованого населення. Вся вулиця Леніна була забита автобуси в чотири ряди, які їхали в одному напрямку – Макарів, Буча, Київ. П’ять днів дорогу просто неможливо було перейти.

Було організовано три пункти санітарної обробки населення (так звані ПуСО): відповідальним на тетерівському напрямку був Пижик Микола Олексійович та Сливінський Володимир Степанович; у Красному розі роботу на ПуСО організовували Полуян Борис Іванович та Лук’яненко Анатолій Трохимович; третій ПуСО – на Бородянському екскаваторному  заводі, де все навантаження взяла на себе молодий лікар Головаш Любов Іванівна.

При ЦРЛ працював штаб по організації надання медичної допомоги евакуйованому населенню, який очолювали Ковальчук Вітольд Дмитрович та Бобрик Леонід Петрович.

Медикаментозне забезпечення населення організовував Ігнатовський Анатолій Йосипович.

Організація надання хірургічної допомоги покладалася на – Петракова Валерія Михайловича, акушерсько-гінекологічної допомоги – Головаша Андрія Володимировича, допомоги дитячому населенню – Кроля Леоніда Яковича, санітарну службу очолював – Шпаковський Віктор Федорович .

В Бородянський  район з усієї України прибули бригади швидкої допомоги, яких за період евакуації було понад 100. Координацією їх роботи займалися Пижик Микола Олексійович, Леоненко Микола Михайлович, Закаблук Віталій Петрович.

Колектив медичних працівників Бородянської центральної районної лікарні працював без відпочину і вдень і вночі. І так протягом трьох тижнів…

Минають роки з тієї квітневої ночі, але вахта медиків триває: аварію ліквідували, а наслідкам її не видно ні кінця, ні краю!

За матеріалами

Київського обласного центру здоров’я

та районної газети «Вперед»