Аути́зм  (грец. autos — «сам»; аутизм — «занурення в себе»; рідше — синдром Каннера) — розлад розвитку нервової системи, що характеризується порушенням соціальної взаємодії, вербальної й невербальної комунікації, і повторюваною поведінкою, існують складнощі у взаємодії із зовнішнім світом, з цього приводу виникають порушення в соціалізації. Людина з аутизмом типово уникає спілкування: усяке порушення повсякденного розпорядку й стереотипів виявляється йому трагедією; проте інтелект у таких людей не завжди понижений, часто виявляються так звані «острівці знання» — області, у яких здібності хворого досягають нормального або навіть геніального рівня.
Питання статистики аутизму тісно пов’язане з історією дослідження цього розладу. Статистика також є відмінною в різних країнах. Так у 1960-1970-х роках аутизм діагностували в однієї дитини з 10 000 — і це були в основному випадки так званого генетичного аутизму, коли з перших днів життя дитини спостерігалася симптоматика аутизму. Починаючи зі середини 1980-х років фахівці відмітили сплеск захворювання аутичного спектру: в Америці статистика говорила про одного хворого на 160 здорових дітей. В Ізраїлі ситуація не набагато краща — один хворий на 200 здорових. У Канаді аутизм діагностується в однієї дитини з 500. Проте статистика генетичного аутизму залишилася незмінною: 1 на 10 000, а все зростання захворюваності припадає на так званий регресивний аутизм, при якому дитина нормально розвивалася до року, але у віковому проміжку від року до трьох раптом починала втрачати навички, припиняла звертати увагу на батьків — тобто ставала аутистом.
За даними ВООЗ, кожна з 160 дітей має розлад спектру аутизму (ASD) (1). ASD починаються в дитинстві і, як правило, зберігаються в підлітковому та дорослому віці.
По всьому світу люди з ASD часто піддаються стигмі, дискримінації та порушенням прав людини. У всьому світі доступ до послуг та підтримки людей з ASD є недостатньою.
На основі епідеміологічних досліджень, проведених протягом останніх 50 років, поширеність ASD у всьому світі зростає. Існує багато можливих пояснень цього очевидного збільшення, включаючи покращення обізнаності, розширення діагностичних критеріїв, кращі діагностичні засоби та покращену звітність щодо захворювання.[2]
Уперше термін «аутистичний» впровадив у медичну практику швейцарській психіатр Ойген Блейлер у 1908 році для опису втечі від соціального життя, яка спостерігалась у дорослих, хворих на шизофренію. Цю самостійну проблему вперше описав доктор Лео Каннер у 1943 році у своїй ранній праці «Аутистичні порушення емоційного контакту». Саме він визначив ряд ознак, характерних для всіх аутистів:
Крайня аутистична самотність — діти не здатні нормально налагоджувати відносини з іншими людьми, але виглядали абсолютно щасливими, коли залишались самі.
Нездоланне нав’язливе прагнення до постійності — діти дуже розчаровувалися, коли відбувались зміни у звичайному ході подій чи обстановці.
Чудова механічна пам’ять — діти, яких бачив Каннер, були здатні запам’ятати велику кількість абсолютно даремної інформації (наприклад, номери сторінок у предметному вказівнику енциклопедії), що абсолютно не відповідало різкому зниженню інтелекту, яке проявлялось в усіх інших сферах.
Відтерміновані ехолалії — діти повторювали фрази, що чули, але не використовували (чи з великими складнощами використовували) мову для комунікації.
Гіперчутливість до сенсорних впливів — діти, за якими Каннер спостерігав, дуже бурхливо реагували на певні звуки й явища, так як: шум паротягу, ліфту чи, навіть, вітру. У деяких дітей були труднощі з прийомом їжі або дивні вподобання в їжі.
Обмеженість репертуару спонтанної активності — у дітей спостерігались стереотипні рухи, репліки, інтереси.
Хороші когнітивні завдатки — Каннер був переконаний, що надзвичайна пам’ять і моторна спритність, що відрізняють деяких дітей, свідчать про високий інтелект, не зважаючи на те, що в багатьох із цих дітей були відмічені виражені складнощі в навчанні.
Високоосвічені сім’ї — Каннер відмічав, що в його пацієнтів були високоінтелектуальні батьки.
Пізніше, у 1952 році, зі всіх ознак як ключові складові аутизму Каннер виділив тільки дві: «Крайнє відчуження і нав’язливе прагнення до збереження одноманітності обстановки». Інші симптоми він розглядав або як вторинні відносно цих двох і ними спричинені (наприклад, послаблення комунікації), або як неспецифічні для аутизму (наприклад, стереотипії).
Причини виникнення цього розладу досконало не вивчені. Одним з видів таких розладів є аутизм, пов’язаний з генетичними відхиленнями. Проте навіть якщо захворювання обумовлено спадковими чинниками, через ген передається лише схильність до аутизму, а сам розвиток захворювання, очевидно, відбувається через інші чинники. Серед причин, які сприяють виникненню аутизму, фахівці називають:
порушення харчування й обміну речовин (звідси метод корекції безглютеновою і безказеїновою дієтою);
перенасичення організму важкими металами, нейротоксинами, а також деякі ліки, які вживаються при загрозі переривання вагітності (звідси — методи корекції «хелірування», детоксикація);
інтоксикації через нейроінфекції або глистяні інвазії;
неправильний обмін серотоніну й інших ферментів, електролітів та інших біохімічних чинників (звідси — медикаментозний метод, включаючи БАДи, амінокислоти, ферменти);
анатомічні або функціональні порушення мозкової діяльності;
наслідок бурхливого розвитку цивілізації: темп, стреси, нервозність;
порушення кісткового і загального моторного розвитку (звідси — корекція хребта, нейрокінезотерапія, краніосакральна терапія, БОС-терапія);
психологічні особливості сучасних людей (інфантилізація батьків веде до так званого психогенного аутизму).
Найважчий випадок із «внутрішніми» передумовами аутизму — це порушення генетичні, що практично не піддаються корекції, адже неможливо виправити ген у кожній клітині тіла.
Серед хлопчиків захворювання зустрічається в 3-4 рази частіше, ніж серед дівчаток.
Останні дослідження вказують, що аутизм усе частіше відносять до розряду захворювань через проблеми в довкіллі: забруднені або неякісні їжа, ліки, повітря, вода, позбавлення організму потрібних мікроелементів, вміст токсинів у навколишньому просторі, тобто, все, що оточує людину може нести у собі потенційну небезпеку — і виступати джерелом проблеми виникнення аутизму.
Надання медичної допомоги пацієнтам, що живуть з розладами аустичного спектру, в Україні регламентовано Наказом МОЗ України від 15 червня 2015 року № 341 [5]«Про затвердження та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги при розладах аутистичного спектра». На сьогодні в Україні діагноз аутизм може виставити тільки дитячий психіатр. Через це найбільш використовуваний засіб для лікування аутичних дітей — медикаментозний. Проте у всьому світі корекцією розладів спектра аутизму займається мультидисциплінарна команда: лікарі, психологи, психотерапевти, логопеди.
Серед найбільш визнаних методів корекції проявів аутизму в дітей — АВА-терапія (поведінковий прикладний аналіз).
Існує велика кількість альтернативних методик, але їх ефективність не підтверджена науковими дослідженнями.
Діагностика та лікування аутизму в нашому районі проводять дитячі психіатри на базі обласної психоневрологічної лікарні №2 смт.Ворзель, кафедри дитячої психіатрії Київського мед інституту та приватними медичними закладами міста Києва.
Лікар-психіатр
КНП БРР «Бородянська ЦРЛ»                                           В.А.Омельченко