24 квітня – Всесвітній тиждень імунізації


Вакцинація – необхідна умова для  забезпечення максимального рівня здоров’я для кожної людини. Це – питання національної безпеки країни.

За даними ВООЗ, завдяки імунізації щорічно вдається запобігати до 3 мільйонів випадків смерті. Водночас у світі є ще майже 20 мільйонів дітей, які не отримують необхідних щеплень.

Вакцинація – необхідна умова для  забезпечення максимального рівня здоров’я для кожної людини.
Щеплення вакцинами, що надають громадянам безоплатно, за державний кошт, проводять у у комунальних (“державних”) закладах охорони здоров’я, в приватних клініках і лікарів-ФОП, які уклали договір з НСЗУ Це ті заклади, в яких працюють терапевти, педіатри та сімейні лікарі. Вакцинуватись можна у кабінетах щеплень у:
– дитячих і дорослих поліклініках (центрах первинної медико-санітарної допомоги);
– амбулаторіях;
– фельдшерсько-акушерських пунктах.

Якщо вам відмовляють у щепленні. Лікар може відмовити вам у проведенні вакцинації, посилаючись на протипоказання. 

Вакцинацію не роблять, якщо є:
– серйозна алергічна реакція (анафілактичний шок) на попередню дозу вакцини чи відома алергічна реакція на один із компонентів вакцини (на желатин, неоміцин, курячий білок тощо);
– якщо у дитини були судоми або втрата свідомості після попередньої вакинації цільноклітинною вакциною АКДП;
– тяжкі алергічні реакції на антибіотик аміноглікозид, який входить в склад вакцини КПК;
– захворювання і стани, коли імунітет може не сформуватися: наприклад, в умовах хіміотерапії в онкологічних хворих; при вживанні великих доз стероїдних гормонів; при вживанні ліків, що пригнічують імунітет; при СНІДі;
– дітям від інфікованих ВІЛ матерів, не вводять оральну поліомієлітну вакцину (ОПВ), її замінюють на інактивовану поліомієлітну вакцину (ІПВ);
– прогресуюче захворювання нервової системи;
вагітним не вводять живі вакцини.

За світовими стандартами, легкі застуди з температурою до 38°С не є протипоказаннями для вакцинації.

Якщо ви загубили медичну карту дитини або у карті щеплень вже зазначено, що щеплення було проведено, а ви його не робили. Якщо загубили медичну картку і ніяких відомостей про щеплення немає, ви починаєте вакцинацію з самого початку – за календарем. Так само, якщо в картці вказано, що щеплення зроблено, але його не було.

Якщо ви раніше не проводили щеплень, а зараз передумали – ура! Прийдіть до вашого лікаря – він підкаже, з чого почати. Вам детально розкажуть про всі щеплення, які має отримати дитина, про вакцини, які застосовуються в Україні, і про догляд за дитиною під час вакцинації.
Надолужуйте те, що пропустили. Якщо дитина пропустила щеплення за календарем, не потрібно починати вакцинацію з самого початку. Просто визначте з лікарем графік введення наступної дози.

Якщо призначили непотрібні аналізи. Перед щепленням вам можуть призначити аналізи. Наприклад, аналізи крові і сечі, або пробу Манту. Вони не потрібні. Ніяких аналізів перед вакцинацією не роблять. Достатньо того, щоб лікар просто оглянув дитину та виміряв температуру. В багатьох країнах перед вакцинацією огляд дитини проводить медсестра.

В державній/комунальній поліклініці кажуть, що вакцину треба купити. Якщо це вакцина, що закуповується за кошти державного бюджету і входить до національного календаря щеплень, її мають надати безоплатно.Якщо заклад охорони здоров’я, який надає первинну медичну допомогу та уклав договір з НСЗУ, за ці послуги оплачує НСЗУ.

Якщо вам кажуть, що в один день не можна вакцинувати кількома різними вакцинами, наприклад від кору та дифтерії, правцю, кашлюку. За світовими стандартами, можна і потрібно вакцинувати в один день від практично усіх вакцинокерованих інфікційних захворювань, згідно з календарем щеплень – лише БЦЖ робиться окремо. Науково доведено, що під час вакцинації навіть кількома вакцинами одразу іде навантаження лише на 0,1% імунітету.

Додаткові обстеження не потрібні. Перед початком вакцинації не потрібно робити додаткові обстеження (наприклад, аналізи крові або сечі, «імунограми» тощо). Проведення таких аналізів не передбачене ні міжнародними рекомендаціями, ні наказами МОЗ України.

Хронічні захворювання — не протипоказання. Якщо у вашої дитини є хронічні захворювання (наприклад, бронхіальна астма, діабет) — це не протипоказання до щеплення! Навпаки: діти з хронічними хворобами — більш уразливі, тому передусім потребують захисту за допомогою вакцинації.

Спеціальна «підготовка» до вакцинації не потрібна. Перед щепленнями не рекомендовано вживати жодних медикаментів (жарознижувальних, протиалергійних) для «підготовки до вакцинації». Не потрібна дієта чи будь-які зміни у звичному режимі дня дитини.

Порадьтеся з лікарем. Якщо після щеплення дитину турбують підвищена температура тіла, висип, нежить, кашель, дратівливість, пов’язані чи не пов’язані з вакцинацією, не варто вдаватись до самодіагностики і самолікування. Проконсультуйтеся з лікарем!

Національна служба
здоров’я України

17 квітня – Всесвітній день гемофілії

   Людський організм наділений від природи розгалуженою і досконалою системою захисту, зокрема – й від зовнішніх чинників. Якщо, наприклад, людина зазнала травми, яка призвела до пошкодження кровоносних судин (порізи, рвані рани тощо), запускається складний механізм згортання крові.

Згортання – це реакція організму на кровотечу, щоб запобігти втраті надто великої кількості крові. В дієвості цього самозахисту організму кожен з нас мав змогу не раз пересвідчитись на власному досвіді – при незначному порізі чи подряпині кров за лічені хвилини засихає на ранці й перестає сочитися.

При глибших і обширніших пошкодженнях, особливо крупних судин, доводиться вдаватись до джгута, тампонів, перев’язування рани тощо, і все ж механізм згортання крові приходить нам на допомогу, щоб усунути врешті небезпеку. Адже велика втрата крові небезпечна для життя.

Та існує хвороба, при якій кровотеча особливо, смертельно небезпечна. 

Гемофілія — це рідкісне спадкове захворювання, при якому порушена коагуляція, або згортання крові. Після будь-яких травм кровотеча у хворих на гемофілію триває набагато довше, ніж у здорових людей. У них часто розвивається внутрішня кровотеча, особливо в суглобах.

У новонароджених з гемофілією білок, необхідний для нормального згортання крові, відсутній або знаходиться на дуже низькому рівні. Ці білки називаються факторами згортання крові.

Гемофілія, за дуже рідкісними винятками, зустрічається тільки у чоловіків.

У деяких випадках гемофілія є набутою — вона розвивається, коли в організмі виробляються антитіла до факторів згортання крові.

Факторами згортання крові називають групу речовин, переважно білків, які працюють з тромбоцитами, допомагаючи крові згортатися. При пошкодженнях кровоносних судин фактори згортання допомагають тромбоцитам з’єднуватися один з одним, щоб закрити ті ділянки, які були пошкоджені.

У людей з гемофілією кров не згортається досить швидко, оскільки фактори згортання у них відсутні, або їх дуже мало.

Це може призвести до великої крововтрати і (або) пошкоджень органів і тканин організму.

Результатом цього можуть стати незворотні порушення або смерть пацієнта. Щоб зупинити кровотечу, хворим на гемофілію може знадобитися введення факторів згортання.

Існує два основні типи гемофілії:

1.  Гемофілія A — характеризується відсутністю або низьким рівнем фактора згортання VIII. Приблизно у 9 з 10 чоловік з гемофілією діагностують саме цей тип гемофілії.

2.  Гемофілія В характеризується відсутністю або низьким рівнем фактора згортання IX.

Гемофілія може бути м’якою, помірною, або важкою, в залежності від кількості фактора згортання крові. Близько 7 з 10 чоловік з гемофілією А страждають від важкої форми цього захворювання.

     Гемофілія як спадкове захворювання викликане дефектом в генах, що визначають, як організм виробляє фактори згортання крові VIII і IX. Ці гени розташовані на Х-хромосомах.

     Якщо у жінки є цей дефектний ген («ген гемофілії»), вона може передати його своїм дітям. Якщо у неї народиться син, ймовірність того, що він буде хворіти на гемофілію, становить 50%. У разі народження дочки ймовірність того, що вона стане носієм гена гемофілії, також становить 50%.

     Чоловік, хворий на гемофілію, не може передавати це захворювання своїм синам, проте всі його дочки будуть носіями гена гемофілії.

     Дуже рідко народжуються дівчатка, хворі на гемофілію. Це може статися, якщо її батько хворий на гемофілію, а її мати є носієм гена гемофілії.

     Іноді хлопчики з гемофілією народжуються у жінок, які не є носіями дефектного гена. У таких випадках в генах, які передаються дитині, відбуваються мутації, які практично неможливо передбачити.

     Основними симптомами гемофілії є часте утворення синців і тривалі кровотечі. Внутрішні кровотечі зустрічається у людей з важкими формами гемофілії. Без швидкого лікування внутрішня кровотеча може призвести до пошкодження суглобів, м’язів або інших частин тіла.

     У більшості маленьких дітей першими ознаками гемофілії є сильна кровотеча під час прорізування зубів, поява синців навіть від незначних травм, набряки в ділянці суглобів, які можуть бути викликані внутрішньою кровотечею.

У дітей більш старшого віку і у дорослих, крім уже перерахованих, виникають такі симптоми гемофілії: носові кровотечі без явних причин, присутність крові в сечі (це викликано кровотечею в нирках або сечовому міхурі) та у випорожненнях (зумовлено кровотечею в кишечнику або у  шлунку).

     Кровотеча в області суглобів — найпоширеніша проблема хворих на гемофілію. Часто кровотеча починається в результаті травми і без лікування може тривати протягом декількох днів. Однак люди, хворі на гемофілію, вчаться розпізнавати ранні симптоми гемофілії, і, як правило, вчасно звертаються за допомогою до лікарів.

      Гемофілія – хвороба невиліковна і первинна її профілактика неможлива.

Але велике значення має профілактика кровотеч.

     Слід уникати внутрішньом’язового введення медичних препаратів – через небезпеку виникнення гематом.

     Препарати доцільно призначати перорально або вводити внутрішньовенно.

     Дитина, хвора на гемофілію, повинна відвідувати стоматолога через кожні 3 місяці, щоб попередити можливу екстракцію зуба.

     В ранньому віці дитина мусить бути під особливим наглядом, щоб не допускати травмування.

     Батьків хворої на гемофілію дитини слід ознайомити зі специфікою догляду за такими дітьми і навчити їх надавати першу допомогу.

     Хворому на гемофілію в дорослому віці проблематично працювати фізично, слід заздалегідь розвивати у дитини нахил до розумової праці чи безпечних з огляду на травматизм ремесел.

КНП КОР «КИЇВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я»

11 квітня – Всесвітній день боротьби з хворобою Паркінсона


11 квітня в усьому світі відзначається Всесвітній день боротьби з хворобою Паркінсона.
Цей день проводиться з ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров’я і покликаний підвищити інформованість нашого суспільства про захворювання Паркінсона, надати підтримку хворим паркінсонізмом і їх сім’ям, а також зробити свій внесок у подолання цієї страшної недуги.
Як правило, ця страшна хвороба розвивається у віці після 40 років, але можливі випадки розвитку захворювання і в більш ранньому віці.
Хвороба Паркінсона є хронічним прогресуючим захворюванням центральної нервової системи. Вперше описано в 1817 р. англійським лікарем Джеймсом Паркінсоном, що жив з 1755 по 1824 рік.
Хвороба Паркінсона, викликається смертю нервових клітин і є одним з найбільш поширених нейродегенеративних захворювань в світі, істотно знижує якість життя. Вона не є смертельною. Близько 10 мільйонів людей на нашій планеті страждають від хвороби Паркінсона. Хворобу виявляють у людей старше 50 років. Жінки страждають частіше.
Втрата нервових клітин у мозку призводить до чотирьох ключових моторних симптомів: тремор рук і ніг в стані спокою, ригідність і скутість верхньої частини тулуба, сповільненість рухів і порушення координації, а також контролю рухів. Основні ознаки хвороби полягають в тремтінні рук, сповільненості рухів, скутості, болях, порушеннях рухової динаміки і психіки. Крім 4 ключових моторних симптомів хвороба Паркінсона також супроводжується і немоторними ознаками начебто болів, проблем зі сном, запорів, проблем із сечовипусканням, запаморочень, порушень мови, депресій, тривожних станів і втоми.
Ця недуга призводить до інвалідності, залишаючи повну ясність свідомості. Походження хвороби до цих пір не з’ясовано.
У світі від хвороби Паркінсона потерпає від 65 до 180 осіб на 100 тисяч населення, близько чотирьох мільйонів таких хворих тільки в США. А через кілька років, за прогнозами ВООЗ, таких хворих буде дев’ять мільйонів на Землі. В Україні цю хворобу мають щонайменше 70 тисяч осіб, тобто 133 особи на 100 тисяч населення.
За словами професора Інституту геронтології ім. Д.Ф. Чеботарьова НАМН України Ірини Карабань, якщо раніше хвороба Паркінсона вважалась хворобою похилого віку, то зараз вона починається практично у 40-45 років. Є так знаний ювенільний паркінсонізм – прояв хвороби у молодих людей 30-35 років. Враховуючи, що хвороба Паркінсона – це хронічне захворювання центральної нервової системи, то і лікування її є пожиттєвим.
Розповідаючи про механізм виникнення недуги Ірина Карабань зазначає, що хвороба Паркiнсона характеризується повільним зменшенням синтезу медіатора дофаміну, який відіграє важливу роль у роботі клітин головного мозку. При цьому уражаються переважно тi клітини, які виробляють дофамiн – речовину, яка необхідна для нормальної роботи нервової системи та тих нервових центрів, які регулюють тонус м’язів та беруть участь в регулюванні рухів.
Діагноз хвороби Паркінсона визначається на основі рухових симптомів, таких як гіпокінезія, ригідність, тремор спокою та постуральна нестабільність, а також широким спектром немоторних проявів – психічних, вегетативних, сенсорних та інших. Часто скутості передують неприємні відчуття в кiнцiвках, незручність при виконанні звичних рухів. А сприяє розвитку хвороби адинамiя, депресiя, переїдання, зловживання алкоголем, тобто нездоровий спосіб життя.
Бо це основне, що може запобігти розвитку хвороби.
 Окрім того, підтверджуються дані стосовно протективної дiї кави. У людей, які п’ють цей напій щоденно, хвороба Паркiнсона зустрічається рідше.
Аби уникнути недуги, варто більше рухатися та займатися розумовою діяльністю.

КНП КОР «КИЇВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я»

7 квітня – Всесвітній день здоров’я


      Найголовніше в житті кожної людини  – здоров’я. Від стану здоров’я залежить все, абсолютно все в нашому житті. Для того, щоб підкреслити важливість збереження здоров’я, закликати нас берегти власні сили і вчитися звертати увагу на сигнали, що подає організм, було створене особливе свято – День здоров’я
      Як і більшість міжнародних свят соціальної спрямованості, День здоров’я має фіксовану дату, тобто щороку відзначається одного і того ж числа, незалежно від дня тижня. ООН запропонувала святкувати його 7 квітня. Для вибору такої дати в ООН були серйозні передумови – саме 7 квітня 1948 року  була створена Всесвітня організація охорони здоров’я, або скорочено ВООЗ. Через два роки після створення ВООЗ – у 1950-ому – з’явилося і нове свято.
      До Всесвітньої організації охорони здоров’я на сьогоднішній день входять 194 країни, і всі вони відзначають День здоров’я, присвячуючи цій даті численні заходи, пов’язані зі сферою охорони здоров’я.
      У 1994 році на чергових зборах ВООЗ була прийнята резолюція: присвячувати кожне свято певній темі. Таким чином до найскладніших, «наболілих» питань залучається максимальна увага. Перший такий «вузькоспеціальний» День здоров’я відзначався в 1995 році, його темою була проблема важкого захворювання – «Глобальне викорінення поліомієліту». Наступними темами були «Здорові міста для кращого життя», «Безпечне материнство», «Безпечна кров починається з мене» (у рік донора), «Депресія: давай поговоримо» та інші.
Здоров’я для всіх
                                          (принципи ВООЗ)
      Загальне охоплення послугами охорони здоров’я означає, що всі люди можуть отримувати якісні послуги охорони здоров’я там і тоді, де і коли вони їх  потребують, не відчуваючи при цьому фінансових труднощів.
      Ніхто не повинен робити вибір між хорошим здоров’ям та іншими життєвими потребами.
      Загальне охоплення послугами охорони здоров’я – це ключ до здоров’я та благополуччя народів і країн.
      Загальне охоплення послугами охорони здоров’я досяжне. Деякі країни домоглися великих успіхів. Їх завдання – підтримувати охоплення на рівні, що відповідає очікуванням людей.
      Різні країни по-різному просуваються до загального охоплення послугами охорони здоров’я – універсального засобу не існує. Але кожна країна повинна докладати зусилля для забезпечення загальним охопленням послугами охорони здоров’я.
      Для забезпечення дійсно загального обслуговування охорони здоров’я необхідно, щоб системи охорони здоров’я були орієнтовані не на хвороби і інститути, а на людей.
      Кожен може зробити внесок у забезпечення загального охоплення послугами охорони здоров’я, взявши участь в обговореннях.
      Якість охорони здоров’я є одним з критеріїв, які визначають якість життя людини. Згідно статистичних даних, Україна є одним з лідерів по кількості ліжок на 1000 жителів, що є свідченням низької якості медичних послуг. Сучасна система охорони здоров’я іде шляхом підвищення якості медичних послуг, впровадження новітніх технологій, що і дозволяє зменшувати цей показник.
      Залучення суспільства до проблем громадського здоров’я є одним із важливих факторів його збереження. Наприклад, недавно створена громадська організація “Платформа здоров’я” активно долучається до розбудови цілісної системи, метою якої є покращення умов життя та праці наших громадян. Її мета – європейські стандарти життя, де право на здоров’я громадянина стане найвищою цінністю держави.
        «Платформа здоров’я» підтримує заходи, що будуть проводитися в Україні з нагоди Всесвітнього дня здоров’я, та закликає приєднатися до відзначення цієї дати центральну та міську владу, департаменти та управління охорони здоров’я, громадські організації та громадян України.

КНП КОР “Київський обласний центр здоров’я”


Аути́зм  (грец. autos — «сам»; аутизм — «занурення в себе»; рідше — синдром Каннера) — розлад розвитку нервової системи, що характеризується порушенням соціальної взаємодії, вербальної й невербальної комунікації, і повторюваною поведінкою, існують складнощі у взаємодії із зовнішнім світом, з цього приводу виникають порушення в соціалізації. Людина з аутизмом типово уникає спілкування: усяке порушення повсякденного розпорядку й стереотипів виявляється йому трагедією; проте інтелект у таких людей не завжди понижений, часто виявляються так звані «острівці знання» — області, у яких здібності хворого досягають нормального або навіть геніального рівня.
Питання статистики аутизму тісно пов’язане з історією дослідження цього розладу. Статистика також є відмінною в різних країнах. Так у 1960-1970-х роках аутизм діагностували в однієї дитини з 10 000 — і це були в основному випадки так званого генетичного аутизму, коли з перших днів життя дитини спостерігалася симптоматика аутизму. Починаючи зі середини 1980-х років фахівці відмітили сплеск захворювання аутичного спектру: в Америці статистика говорила про одного хворого на 160 здорових дітей. В Ізраїлі ситуація не набагато краща — один хворий на 200 здорових. У Канаді аутизм діагностується в однієї дитини з 500. Проте статистика генетичного аутизму залишилася незмінною: 1 на 10 000, а все зростання захворюваності припадає на так званий регресивний аутизм, при якому дитина нормально розвивалася до року, але у віковому проміжку від року до трьох раптом починала втрачати навички, припиняла звертати увагу на батьків — тобто ставала аутистом.
За даними ВООЗ, кожна з 160 дітей має розлад спектру аутизму (ASD) (1). ASD починаються в дитинстві і, як правило, зберігаються в підлітковому та дорослому віці.
По всьому світу люди з ASD часто піддаються стигмі, дискримінації та порушенням прав людини. У всьому світі доступ до послуг та підтримки людей з ASD є недостатньою.
На основі епідеміологічних досліджень, проведених протягом останніх 50 років, поширеність ASD у всьому світі зростає. Існує багато можливих пояснень цього очевидного збільшення, включаючи покращення обізнаності, розширення діагностичних критеріїв, кращі діагностичні засоби та покращену звітність щодо захворювання.[2]
Уперше термін «аутистичний» впровадив у медичну практику швейцарській психіатр Ойген Блейлер у 1908 році для опису втечі від соціального життя, яка спостерігалась у дорослих, хворих на шизофренію. Цю самостійну проблему вперше описав доктор Лео Каннер у 1943 році у своїй ранній праці «Аутистичні порушення емоційного контакту». Саме він визначив ряд ознак, характерних для всіх аутистів:
Крайня аутистична самотність — діти не здатні нормально налагоджувати відносини з іншими людьми, але виглядали абсолютно щасливими, коли залишались самі.
Нездоланне нав’язливе прагнення до постійності — діти дуже розчаровувалися, коли відбувались зміни у звичайному ході подій чи обстановці.
Чудова механічна пам’ять — діти, яких бачив Каннер, були здатні запам’ятати велику кількість абсолютно даремної інформації (наприклад, номери сторінок у предметному вказівнику енциклопедії), що абсолютно не відповідало різкому зниженню інтелекту, яке проявлялось в усіх інших сферах.
Відтерміновані ехолалії — діти повторювали фрази, що чули, але не використовували (чи з великими складнощами використовували) мову для комунікації.
Гіперчутливість до сенсорних впливів — діти, за якими Каннер спостерігав, дуже бурхливо реагували на певні звуки й явища, так як: шум паротягу, ліфту чи, навіть, вітру. У деяких дітей були труднощі з прийомом їжі або дивні вподобання в їжі.
Обмеженість репертуару спонтанної активності — у дітей спостерігались стереотипні рухи, репліки, інтереси.
Хороші когнітивні завдатки — Каннер був переконаний, що надзвичайна пам’ять і моторна спритність, що відрізняють деяких дітей, свідчать про високий інтелект, не зважаючи на те, що в багатьох із цих дітей були відмічені виражені складнощі в навчанні.
Високоосвічені сім’ї — Каннер відмічав, що в його пацієнтів були високоінтелектуальні батьки.
Пізніше, у 1952 році, зі всіх ознак як ключові складові аутизму Каннер виділив тільки дві: «Крайнє відчуження і нав’язливе прагнення до збереження одноманітності обстановки». Інші симптоми він розглядав або як вторинні відносно цих двох і ними спричинені (наприклад, послаблення комунікації), або як неспецифічні для аутизму (наприклад, стереотипії).
Причини виникнення цього розладу досконало не вивчені. Одним з видів таких розладів є аутизм, пов’язаний з генетичними відхиленнями. Проте навіть якщо захворювання обумовлено спадковими чинниками, через ген передається лише схильність до аутизму, а сам розвиток захворювання, очевидно, відбувається через інші чинники. Серед причин, які сприяють виникненню аутизму, фахівці називають:
порушення харчування й обміну речовин (звідси метод корекції безглютеновою і безказеїновою дієтою);
перенасичення організму важкими металами, нейротоксинами, а також деякі ліки, які вживаються при загрозі переривання вагітності (звідси — методи корекції «хелірування», детоксикація);
інтоксикації через нейроінфекції або глистяні інвазії;
неправильний обмін серотоніну й інших ферментів, електролітів та інших біохімічних чинників (звідси — медикаментозний метод, включаючи БАДи, амінокислоти, ферменти);
анатомічні або функціональні порушення мозкової діяльності;
наслідок бурхливого розвитку цивілізації: темп, стреси, нервозність;
порушення кісткового і загального моторного розвитку (звідси — корекція хребта, нейрокінезотерапія, краніосакральна терапія, БОС-терапія);
психологічні особливості сучасних людей (інфантилізація батьків веде до так званого психогенного аутизму).
Найважчий випадок із «внутрішніми» передумовами аутизму — це порушення генетичні, що практично не піддаються корекції, адже неможливо виправити ген у кожній клітині тіла.
Серед хлопчиків захворювання зустрічається в 3-4 рази частіше, ніж серед дівчаток.
Останні дослідження вказують, що аутизм усе частіше відносять до розряду захворювань через проблеми в довкіллі: забруднені або неякісні їжа, ліки, повітря, вода, позбавлення організму потрібних мікроелементів, вміст токсинів у навколишньому просторі, тобто, все, що оточує людину може нести у собі потенційну небезпеку — і виступати джерелом проблеми виникнення аутизму.
Надання медичної допомоги пацієнтам, що живуть з розладами аустичного спектру, в Україні регламентовано Наказом МОЗ України від 15 червня 2015 року № 341 [5]«Про затвердження та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги при розладах аутистичного спектра». На сьогодні в Україні діагноз аутизм може виставити тільки дитячий психіатр. Через це найбільш використовуваний засіб для лікування аутичних дітей — медикаментозний. Проте у всьому світі корекцією розладів спектра аутизму займається мультидисциплінарна команда: лікарі, психологи, психотерапевти, логопеди.
Серед найбільш визнаних методів корекції проявів аутизму в дітей — АВА-терапія (поведінковий прикладний аналіз).
Існує велика кількість альтернативних методик, але їх ефективність не підтверджена науковими дослідженнями.
Діагностика та лікування аутизму в нашому районі проводять дитячі психіатри на базі обласної психоневрологічної лікарні №2 смт.Ворзель, кафедри дитячої психіатрії Київського мед інституту та приватними медичними закладами міста Києва.
Лікар-психіатр
КНП БРР «Бородянська ЦРЛ»                                           В.А.Омельченко

2 квітня – Всесвітній День поширення знань про аутизм

2 квітня – Всесвітній День поширення знань про аутизм.
Аутизм – це розлад, який виникає внаслідок порушення розвитку дозрівання синоптичних зв’язків в головному мозку зростаючого організму дитини.
 Цей розлад характеризується вираженим і всебічним дефіцитом спілкування і соціальної взаємодії, досить обмеженими інтересами, а також часто повторюваними діями.
Гостроту цих ознак можна визначити вже у віці до трьох років. Захворювання має генетичний характер і його основні причини поки не відомі науці, однак своєчасна реабілітація дитини з ранніх років його життя дозволяє у багатьох випадках домогтися впевнених результатів у соціальній адаптації, що сприяє більш повноцінному життю.
Здатність перебудувати себе з урахуванням нових факторів завжди допомагало людям виходити навіть з найскладніших ситуацій.
Історії відомо не мало яскравих особистостей, у яких спостерігалися деякі симптоми цієї непростої хвороби. Приміром, Вінсент Ван Гог і Леонардо да Вінчі, Гаррі Труман і Авраам Лінкольн, Вуді Аллен і Боб Ділан, і багато інших.
Оскільки це День поширення знань про аутизм, варті поширення деякі факти, що допоможуть зрозуміти його природу.
Аутизм, нагадуємо, розвивається у дітей у віці приблизно від 2 до 3 років і проявляться в специфічних розладах розумової діяльності – порушенні діяльності емоційної сфери зі збереженням інтелектуальної складової мислення.
До дворічного віку батькам не варто хвилюватися, якщо в розвитку дитини не все благополучно – до цих пір це усе можна пояснити індивідуальними особливостями розвитку малюка. Вже після цього віку слід серйозно зайнятися проблемами, якщо були помічені наступні вади в розвитку дитини:
•             дитина не дивиться в очі;
•             не цікавиться іграми і не грає з однолітками;
•             не терпить дотиків до неї;
•             влаштовує усі іграшки, предмети в лінійку;
•             чутлива до деяких звуків;
•             не вимовляє слова, відсутня мова;
•             часті істерики, напади агресії;
•             гіперактивна або навпаки – дуже пасивна;
•             не усвідомлює небезпечні ситуації.
Аутизм проявляється, зокрема, в тому, що дитина не упізнає батьків, родичів, інших дітей, дитина дуже рідко посміхається, не реагує на заклики, не дивиться в очі. В цілому можна стверджувати, що дитина-аутист не усвідомлює те, що відбувається навколо неї, не прагне розуміти і взаємодіяти з оточенням.
Майже завжди при аутизмі страждає мовлення, хворі уникають зорового контакту з дорослими і ровесниками, схильні до стереотипії (ритмічного повторення одних і тих же рухів) та одноманітних проявів активності.
Діти-аутисти заглиблені в себе, часто повторюють одні і ті самі жести, можуть годинами складати кубики чи ходити від стінки до стінки. В деяких випадках, особливо коли їм щось не вдається (а таке буває доволі часто), можливі прояви автоагресії.
Аутисти легко запам’ятовують прості числа, подумки здійснюють складні арифметичні дії, проявляють особливий інтерес до техніки і запросто її розбирають. Незважаючи на усі свої здібності, аутисти все-таки потребують особливої  підтримки.
Потребують її протягом усього свого життя, адже з віком захворювання не минає.
Проте більш чи менш успішна соціальна адаптація аутиста цілком можлива – залежно від того, наскільки рано почати працювати з такою дитиною і якими саме методами.
Тому при цій хворобі такою важливою стає її рання діагностика, вміння виділяти її як самостійне захворювання, що вимагає окремого лікування. Тим більше, що іноді батьки вважають свою дитину лише дещо замкнутою, незвично обдарованою, як тепер модно казати – “індиго”. А тому й не бажають нікуди звертатися.
Аутизм займає четверту сходинку після розумової відсталості, епілепсії та ДЦП. Але на відміну від цих хвороб, більшості з нас про аутизм майже нічого не відомо.
Раніше його вважали одним з проявів дитячої шизофренії чи  класифікували як розумову відсталість.
 А як окрему хворобу стали виділяти зовсім недавно, у 40-х роках минулого століття. Проте ще й дотепер його етіологія (походження) фактично невідома. Один з перших дослідників аутизму, австрійсько-американський психоаналітик Бруно Бетельгейм цілком у традиціях психоаналізу вважав аутизм наслідком проблем у стосунках дитини з матір’ю.
Аутизм справді часто виникає у дітей, що виховуються в неповносправних (дисфункційних) сім’ях, але говорити про його однозначну залежність саме від цього фактору тепер уже не доводиться.
Його відносять до хвороб, пов’язаних з органічними ураженнями мозку.
Це може статися або внаслідок порушення обміну речовин (наприклад отруєння солями важких металів чи нестачі в організмі цинку), або – внаслідок дії спадкових генетичних факторів.
Відомі випадки, коли з двох однояйцевих близнюків одна дитина могла страждати цією хворобою, а інша – ні. Хоч генетика одна і та ж. Однаковим був і внутрішньоутробний розвиток та соціальні умови. Спільні батьки. Батьки часто не знають що робити і куди звертатися. Тим більше, що лікування такої дитини стоїть на межі кількох наук – психіатрії, психології, корекційної педагогіки.
Існують також методи лікування хвороби, пов’язані з обмеженням споживання певних видів амінокислот, але однозначного підтвердження їх ефективності ще й досі немає.
         Безперечно, аутизм – це не присуд, аутизм – це хвороба, з якою цілком можна жити.
Головне – не здаватися і вірити! І це завдання не тільки для батьків аутистів, але й для всіх нас – адже цивілізованість суспільства визначається його ставленням до тих, хто потребує його опіки.
У Всесвітній День поширення інформації про аутизм ми відзначаємо внесок людей з аутизмом у наше життя.
Важливо і те, що ми публічно визнали аутизм лихом, яке вимагає відповідних заходів.
 Потрібен глобальний план дій по боротьбі з аутизмом, скоординований підхід до проведення дослідницької роботи і необхідне обслуговування для аутичних людей протягом усього їхнього життя.
       Аутизм – це не вирок, а всього діагноз, своєчасне встановлення якого у поєднанні з психолого-педагогічною та соціальною реабілітацією забезпечує  реалізацію особистісного потенціалу дитини та інтеграцію її в соціум.

КНП КОР «КИЇВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я»