Сказ — це гостре інфекційне захворювання тварин і людини, спричинене нейротропним вірусом сказу (англ. Rabies virus) із роду Lyssavirus. Характеризується розвитком своєрідного енцефаліту зі стрімким пошкодженням центральної нервової системи. У разі зволікання з наданням квалфікованої медичної допомоги смерть неминуча.

У медичній літературі інших країн хвороба відома як рабієс (у тварин) і гідрофобія (у людей).

Причини сказу і шляхи передавання інфекції

Джерелом та резервуаром збудника сказу є дикі та свійські хижі тварини, що належать до класу ссавців. Людина може заразитися сказом від інфікованої тварини через:

• укус;
• подряпину та мікроушкодження шкіри;
• потрапляння зараженої слини на слизові оболонки.

У контактний спосіб людей найчастіше інфікують коти й собаки — з-поміж свійської фауни, а в дикій природі — лисиці та вовки.

Особливу небезпеку становлять безпритульні тварини, зокрема собаки, для яких укус є інстинктивною реакцією для захисту території, членів зграї або здобуття їжі.

Доведена можливість аерогенно-контактного зараження (у лабораторних умовах, під час відвідування печер, населених кажанами), коли вірус пасивно потрапляє через кон’юнктиви, слизових ротоглотки.

За даними ВООЗ, у 99% випадків смерті людини від сказу джерелом інфекції є собаки. Близько 40% жертв укусів імовірно скажених собак — діти віком до 15 років.

Якщо вас укусила чи лизнула безпритульна або дика тварина, негайно зверніться до лікаря! Зволікання може коштувати життя!

Симптоми сказу

У людини інкубаційний період сказу, як правило, триває 1–3 місяці, але може варіюватися від одного тижня до року, залежно від низки факторів:

• місця, кількості й глибини укусів (найнебезпечніші укуси в обличчя та голову загалом);
• кількості й активності вірусу, що потрапив у рану;
• віку постраждалого (діти вразливіші за дорослих).

Початкові симптоми сказу — підвищення температури та біль, а також незвичні або незрозумілі відчуття поколювання, пощипування чи печіння у місці пошкодження. Після появи симптомів захворювання практично завжди закінчується летально. У процесі поширення вірусу центральною нервовою системою розвивається прогресивне смертельне запалення головного і спинного мозку.

Є дві форми цього захворювання: активний і паралітичний сказ.

Для людей з активним сказом характерні гіперактивність, гідрофобія (боязнь води) та інколи аерофобія (боязнь протягів або свіжого повітря). Смерть настає за кілька днів у результаті кардіореспіраторної зупинки.

На паралітичний сказ припадає близько 30% усіх випадків захворювання у людей. Ця форма сказу триває довше за попередню із легшим перебігом. М’язи поступово паралізуються, починаючи з місця укусу чи подряпини. Повільно розвивається кома, і настає смерть.

Симптоми сказу у тварин залежать від стадії захворювання.

Початкова стадія (триває до п’яти днів):

• наявні сліди від укусів;
• гризуть місце укусу;
• ласкаві, примхливі, насторожені одночасно;
• слабкий апетит;
• їдять неїстівне;
• слинотеча;
• блювота.

Збуджена стадія (2–3 дні):

• агресивні;
• збуджені;
• нападають;
• намагаються утекти;
• гризуть землю;
• їдять неїстівне;
• конвульсії;
• блювота;
• параліч;
• косоокість.

Паралітична стадія (2–4 дні):

• виснаження;
• повний параліч;
• смерть.

Лікування сказу

У разі інфікування людини показані негайна госпіталізація і введення антирабічної вакцини. Таких щеплень має бути шість: у день звернення до лікаря (0-й день), а потім на 3-й, 7-й, 14-й, 30-й і 90-й дні.

Антирабічна вакцина запобігає виникненню захворювання у 96–99% випадків. 

Вона ефективна у разі початку курсу не пізніше 14-го дня з моменту укусу чи обслинення. Утім, курс імунізації призначають навіть через кілька місяців після контакту із хворою або ж підозрілою на сказ твариною. Антитіла у людини з’являються тільки на 12–14-й день, а максимальні їхні рівні досягаються лише через 30–40 днів. Імунітет стає дієвим приблизно через два тижні після закінчення курсу вакцинації та залишається таким упродовж року.

У разі небезпечної локалізації укусів (обличчя, шия, голова, пальці рук, промежина), множинних або дуже глибоких поодиноких укусів, ослинення слизових оболонок, будь-яких ушкоджень, завданих хижими тваринами, кажанами й гризунами, коли є ризик короткого інкубаційного періоду, окрім вакцини застосовують і людський антирабічний імуноглобулін. Інкубаційний період може скоротитися до 7 діб — це менше, ніж час вироблення поствакцинального імунітету. Якщо з моменту контакту із твариною минуло більше трьох діб, антирабічний імуноглобулін не застосовують.

Загалом лікувальні заходи спрямовують на зменшення страждань пацієнта. Хворого кладуть до окремої палати і забезпечують максимальний спокій. Для зниження збудливості призначають наркотичні засоби. Втрати рідини поповнюють шляхом внутрішньовенного введення сольових розчинів, плазмозамінників, розчину глюкози. За потреби здійснюють штучну вентиляцію легень.

Останнім часом у світі обговорюють ефективність лікувального «протоколу Мілуокі», коли хворого під час лікування ввергають у штучну кому і застосовують противірусні препарати.

Медичний персонал має працювати в захисному одязі, щоб запобігти потраплянню слини на шкіру та слизові оболонки.

Профілактика сказу

Профілактичні заходи поділяються на два напрями: боротьба з носіями збудника і недопущення розвитку захворювання у людини, яку покусала чи обслинила скажена тварина.

Для профілактики сказу необхідно:

• регулярно вакцинувати свійських тварин;
• уникати контактів із потенційно небезпечними тваринами;
• не торкатися диких чи безпритульних тварин;
• не підгодовувати безпритульних тварин у місцях, де постійно перебувають люди (особливо діти).

Стережіться безпритульних, а тим більше диких тварин, які не бояться самі до вас підійти.

Сказу можна повністю уникнути, якщо після укусу людина отримає необхідну медичну допомогу. Курс антирабічних щеплень призначають у разі ймовірного або наявного інфікування людини, після визначення приналежності випадків укусів до певних категорій контакту згідно з рекомендаціями ВООЗ. Самовільно припиняти лікування чи порушувати режим поведінки під час нього неприпустимо!

Перша медична допомога після укусу

Якщо вас укусила чи обслинила тварина (особливо дика чи безпритульна) негайно зверніться до лікаря! Якщо тварина домашня, попросіть власника надати документи, що підтверджують її щеплення.

Коли лікар недоступний, ретельно промийте рану протягом щонайменше 15 хв мильною водою, мийними засобами, дезінфектантами для обробки ран у хірургічній практиці або іншими засобами (70%-м спиртом або 5%-м розчином йоду), що нейтралізують вірус.

Після цього неодмінно зверніться по медичну допомогу.

Обов’язковому щепленню підлягають люди:

• яких покусали скажені чи підозрілі на сказ тварини безпосередньо або через одяг навіть за найменших ушкоджень шкіри;
• покусані будь-якими дикими тваринами (навіть без підозри на сказ);
• подряпані підозрілими на сказ тваринами або в разі забризкування подряпин слиною таких тварин, потрапляння її на слизові оболонки;
• які зазнали будь-якого мікроушкодження шкіри під час роботи з хворими на сказ тваринами, патологічним матеріалом або транспортування трупів тварин для дослідження.

Курс профілактичної імунізації призначають людям, які професійно пов’язані з ризиком зараження сказом.

Що робити із твариною, підозрілою на сказ

Собаку, кота чи іншу тварину, яка покусала людей або тварин, слід негайно доправити до найближчої ветеринарної клініки для огляду й утримання під наглядом спеціалістів протягом десяти днів.

Сьогодні сказ реєструють у 150 державах і територіях світу, на всіх континентах, окрім Антарктиди.

Щороку від цього захворювання в світі гине понад 55 000 людей і більше 1 млн тварин; 95% випадків смерті від сказу фіксують в Африці та Азії.

Із кінця 1990-х епіцентр сказу в європейському регіоні через високий рівень імунізації диких тварин у Західній та Центральній Європі перемістився на схід.

В Україні останні 30 років епідемічна ситуація щодо захворюваності людей на сказ є нестійкою. Реєструють поодинокі випадки захворювань, є умови для їхнього поширення. Зокрема, цього року зареєстровано два випадки захворювання серед людей.

 Державна установа «Центр громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України»

КОЖНІ 40 СЕКУНД У СВІТІ ВІД САМОГУБСТВА ГИНЕ ОДНА ЛЮДИНА

Щорічно більше 800 000 людей закінчують життя самогубством. У всьому світі самогубство входить до п’ятірки найбільш частих причин смерті серед молоді 15-19 років: від самогубства гине більше людей, ніж у всіх військових конфліктах разом узятих.

Щоб привернути увагу до проблеми самогубства, майже мільйона втрачених життів, ВООЗ проголосила 10 вересня Всесвітнім днем запобігання самогубствам. Основна мета цієї дати – наголосити на тому, що самогубства можливо попередити. Але для цього потрібно об’єднати зусилля.

За останні 45 років кількість самогубств у всьому світі збільшилася на 60%. Кожні 40 секунд на нашій планеті хтось позбавляє себе життя. У деяких країнах самогубство є однією з трьох основних причин смерті серед людей у віці 15-44 років і другою за значимістю причиною смерті серед молодих людей від 10 до 24 років. Ці цифри не враховують спроби самогубств, які відбуваються в 20 разів частіше, ніж завершені самогубства.

Як розпізнати суїцидальні настрої?

Спільною ознакою людей, схильних до самогубства, є складнощі у побудові близьких стосунків, тотальне почуття самотності, необумовлене почуття провини, схильність до співзалежних відносин, занижена самооцінка,   екзестенційні та духовні кризи.

Причинами самогубства можуть стати також психічні хвороби, залежності від алкоголю та наркотичних речовин, депресія, фізичні вади –  неврологічні, онкологічні захворювання, ВІЛ інфекція тощо.

Для попередження самогубства дуже важливо визначити потенційно вразливу людину, яка належить до групи ризику, та зрозуміти, які саме обставини впливають на поведінку самознищення.

Попередження самогубства

Захисні фактори, що знижують ризик самогубства:

• Підтримка сім’ї, друзів, інших важливих в житті людини людей

• Релігійні, культурні та етнічні цінності

• Участь в житті суспільства

• Життя в суспільстві, що приносить задоволення

• Соціальна інтеграція, наприклад, через робочу діяльність, конструктивне використання дозвілля

• Наявність доступу до послуг з охорони психічного здоров’я

Хоча такі захисні фактори не знімають ризик самогубства, вони можуть нейтралізувати сильні стресові ситуації, що виникають в житті.

Попередження самогубства у дітей та підлітків

Завжди звертайте увагу на поведінку та слова дитини. Наводимо перелік фактів, що мають насторожити в поведінці дитини.

Варто звернутися за допомогою до лікаря, якщо:

– дитина часто розмовляє про смерть і самогубства;

– усамітнюється частіше, ніж зазвичай, під будь-якими приводами;

–  розмірковує на тему «Я нікому не потрібен» чи «Однаково ніхто не сумуватиме за мною», «Який же я дурний, незграбний, нікому непотрібний»;

– дитина робить спроби «попрощатися»: дарує свої речі й улюблені предметів близьким друзям, упорядковує справи та предмети, віддає чужі речі, мириться з ворогами;

– говорить фрази: «Завтра мене вже не буде», «Без мене нічого не зміниться»;

– висловлює прямі погрози: «краще повіситися, ніж із вами жити» , «більше ви мене не побачите»;

– висловлює непрямі погрози: «ситий цим по горло», «набридло жити», «пожив – і годі», «ненавиджу себе\тебе», «якщо ми більше не побачимося, дякую за все» тощо;

– дитина перестає стежити за собою, відстає в школі або перестає туди ходити.

Важливо пам’ятати, що самогубство можливо попередити. Кожен з нас може цьому допомогти. Навіть хвилина  спілкування з кимось із свого оточення (член родини, друг, колега або навіть незнайомець) може змінити напрямок його життя.

Щире співчуття, переживання, жаль, чуйність, бажання допомогти – саме ці риси відіграють головну роль та запобігають трагедії. Надана підтримка та вміння вислухати можуть зменшити страждання людини. Співчуття та відсутність засудження справді можуть відновити надію та допомогти врятувати життя!