Йод — це мікроелемент, потрібний організму для створення гормонів щитоподібної залози, яка регулює наш метаболізм.

Йод необхідний людині протягом усього життя. Нестача йоду в організмі призводить до затримки росту у дітей, порушення інтелектуальної активності, розвитку та обміну речовин.

Україна входить до переліку країн із недостатнім споживанням йоду ¹.

Чим небезпечний дефіцит йоду?

Наслідки нестачі йоду в організмі:

• відчуття постійної втоми, слабкість, депресія;
• збільшення щитовидної залози (зоб);
• затримка росту у дітей;
• затримка інтелектуального розвитку у дітей;
• зниження розумової активності у дорослих;
• порушення обмінних процесів;
• загроза переривання вагітності (навіть незначний дефіцит йоду у жінок під час вагітності спричиняє освітні та когнітивні порушення у дітей в майбутньому);
• неонатальний гіпотиреоз;
• рак щитовидної залози;
• погіршення пам’яті, слуху;
• підвищення холестерину;
• сухість шкіри, втрата її еластичності;
• порушення роботи кишківника;
• відчуття холоду;
• різке зниження чи підвищення маси тіла;
• набряки;
• випадіння волосся тощо.

Через недостатній вміст йоду в ґрунтах регіонів України, віддалених від моря, гористих місцевостях, у низці прибережних регіонів тощо, мільйони українців щодня відчувають наслідки йододефіциту.

Скільки потрібно йоду, щоби бути здоровим?

Залежно від віку добова потреба в йоді складає від 90 до 300 мкг (1 мкг = 1 мільйонна частина грама, 10^–6 г).

Для жінок така норма становить 150–300 мкг, а для чоловіків — до 300 мкг.

Для дітей:

• 0–6 років — 90 мкг;
• 6–12 років — 120 мкг.

Більшість мешканців України щодня споживає лише 40–80 мкг йоду на добу! ²

Експерти ВООЗ вважають безпечною дозу йоду в 1 000 мкг (1 мг) на добу.

У деяких країнах, наприклад у Японії, добове споживання йоду може досягати 20 мг на добу (20 000 мкг) через уживання морських водоростей та морепродуктів. В Австралії безпечним вважають споживання до 2 000 мкг йоду на добу для дорослих і до 1 000 мкг — для дітей.

За все життя людина споживає близько 3–5 г йоду — приблизно одну чайну ложку.

Створити надлишок йоду в організмі досить складно, оскільки 95–98% йоду, що надходить в організм, виводиться із сечею, а 2–5% — через кишківник.

Профілактика йододефіциту

Є кілька стратегій боротьби з йододефіцитом, найпоширенішою з яких є йодування солі.

Щоб уникнути йододефіциту, до щоденного раціону слід включити такі продукти:

• морепродукти (мідії, кальмари, креветки, ікру);
• білу рибу (минтай, хек, тріску та ін.);
• морську капусту (ламінарію);
• овочі (картоплю, редиску, часник, буряк, томати, баклажани, спаржу, зелену цибулю, щавель, шпинат);
• фрукти (банани, апельсини, лимони, дині, ананаси, хурму, фейхоа);
• яйця;
• молоко;
• яловичину;
• волоські горіхи.

Найпростішою профілактикою дефіциту йоду в організмі є споживання йодованої солі, насиченої цим мікроелементом. Отож для приготування щоденних страв замініть звичайну сіль на йодовану.

Україна є однією з небагатьох країн, які не мають закону про обов’язкове йодування солі. Як свідчить досвід більше 140 країн світу, де така норма прописана в законодавстві, універсальне йодування харчової солі (USI) є найефективнішим і найдешевшим способом подолання йододефіциту. За даними Глобальної йодної мережі (IGN), 129 із 197 країн світу вже ухвалили законодавчі зміни для йодування принаймні харчової солі або солі для харчової промисловості.

Центр громадського здоров’я МОЗ України ініціює громадське обговорення з метою впровадження законодавчих змін щодо обов’язкового універсального йодування солі.

Фахівці ЦГЗ разом із представниками науково-дослідницької спільноти, промисловим та громадським сектором розраховують, що Україна також долучиться до світової практики обов’язкового йодування солі, а законодавчі зміни допоможуть захистити українців від наслідків йододефіциту.

¹Згідно з Global Iodine Nutrition Scorecard, в Україні 382 000 дітей (80%) щороку народжуються із ризиком розладів унаслідок йододефіциту і розвиваються без споживання необхідної кількості йоду з їжею.

²Загальнонаціональне репрезентативне дослідження забезпеченості населення мікронутрієнтами, здійснене ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В. П. Комісаренка НАМН України», Інститутом медицини праці АМН України спільно з Дитячим фондом ООН 2004 р., довело актуальність проблеми йододефіциту для всієї території України.

Центр громадського здоров’я МОЗ України

Рак молочної залози — найпоширеніше онкологічне захворювання серед жінок. Щороку понад півмільйона жінок у всьому світі помирає через цю недугу. Однак хворіють на рак грудей і чоловіки.

Найвищу захворюваність жінок зареєстровано у віковій групі 65–69 років, смертність — у віковій групі 80–84 роки.

Вже у віці 18–24 роки рак грудної залози має третє місце у структурі захворюваності українок (10,8%), а з 30 до 74 років він стало лідирує (27,6–20,6%). У структурі смертності від раку жіночого населення рак грудей переважає у вікових групах 30–54, 55–74 та 75+ років і складає 24,5%, 20,6% та 18,5% відповідно.

Кожній четвертій жінці рак грудей діагностують уже на ІІІ–ІV стадії, коли ефективність лікування значно знижується.

Важливо: рак виліковний за умови його виявлення на I стадії — у 95% жінок, на II стадії — у 80%, на III стадії — у 50% жінок.

Ви перебуваєте в групі ризику, якщо у вас є:

• родичі першої лінії (мама, бабуся, сестра, тітка), які хворіли на рак грудей;
• відсутність вагітностей та пологів;
• перша вагітність у 30 років і старше;
• вік старше 40 років;
• ранній початок менструацій — у віці до 12 років;
• пізня менопауза — після 55 років;
• безперервне вживання гормональних контрацептивів протягом тривалого часу, а також гормональної замісної терапії у менопаузі;
• цукровий діабет;
• надмірна вага та ожиріння;
• куріння;
• зловживання алкоголем;
• гіпертонічна хвороба;
• перенесений раніше рак грудей або рак яєчника;
• вплив джерел радіації.

За даними ВООЗ, 21% усіх випадків смерті від раку молочної залози у світі спричинено вживанням алкоголю, зайвою вагою і ожирінням, а також фізичною інертністю.

Проконсультуйтеся зі своїм лікарем щодо того, як часто вам потрібні профілактичні огляди — це залежить від вашого віку та факторів ризику, які можуть вплинути на розвиток раку.

Рак молочної залози на ранніх стадіях (І-й і ІІ-й) має безсимптомний перебіг і не завдає болю. Привернути увагу мають дуже хворобливі місячні, болі в молочних залозах.

Симптоми, що дають підстави запідозрити рак молочної залози:

• прозорі або кров’янисті виділення з грудей;
• втягнення соска у зв’язку з проростанням пухлини у шкіру;
• зміна кольору або структури шкіри грудей (набряк, збільшення або зменшення розмірів);
• ущільнення або новоутворення у молочних залозах;
• ерозії, кірочки, лусочки, виразки в зоні соска, ареоли;
• збільшення пахвових або надключичних лімфовузлів.

Профілактика

Для запобігання раку молочної залози важливо дотримуватися здорового способу життя (відмовитись від куріння, алкоголю, регулярно займатися фізичною активністю і підтримувати нормальну масу тіла), а також вчасно проходити огляд лікаря:

• мамолога — не рідше одного разу на 1–2 роки;
• жінкам старше 50 років — щодва роки здійснювати мамографічні обстеження.

Також усім жінкам старше 20 років варто щомісяця самостійно обстежувати молочні залози. У разі будь-яких змін у молочних залозах негайно зверніться до свого лікаря!

“Центр громадського здоров’я МОЗ України”

Сказ — це гостре інфекційне захворювання тварин і людини, спричинене нейротропним вірусом сказу (англ. Rabies virus) із роду Lyssavirus. Характеризується розвитком своєрідного енцефаліту зі стрімким пошкодженням центральної нервової системи. У разі зволікання з наданням квалфікованої медичної допомоги смерть неминуча.

У медичній літературі інших країн хвороба відома як рабієс (у тварин) і гідрофобія (у людей).

Причини сказу і шляхи передавання інфекції

Джерелом та резервуаром збудника сказу є дикі та свійські хижі тварини, що належать до класу ссавців. Людина може заразитися сказом від інфікованої тварини через:

• укус;
• подряпину та мікроушкодження шкіри;
• потрапляння зараженої слини на слизові оболонки.

У контактний спосіб людей найчастіше інфікують коти й собаки — з-поміж свійської фауни, а в дикій природі — лисиці та вовки.

Особливу небезпеку становлять безпритульні тварини, зокрема собаки, для яких укус є інстинктивною реакцією для захисту території, членів зграї або здобуття їжі.

Доведена можливість аерогенно-контактного зараження (у лабораторних умовах, під час відвідування печер, населених кажанами), коли вірус пасивно потрапляє через кон’юнктиви, слизових ротоглотки.

За даними ВООЗ, у 99% випадків смерті людини від сказу джерелом інфекції є собаки. Близько 40% жертв укусів імовірно скажених собак — діти віком до 15 років.

Якщо вас укусила чи лизнула безпритульна або дика тварина, негайно зверніться до лікаря! Зволікання може коштувати життя!

Симптоми сказу

У людини інкубаційний період сказу, як правило, триває 1–3 місяці, але може варіюватися від одного тижня до року, залежно від низки факторів:

• місця, кількості й глибини укусів (найнебезпечніші укуси в обличчя та голову загалом);
• кількості й активності вірусу, що потрапив у рану;
• віку постраждалого (діти вразливіші за дорослих).

Початкові симптоми сказу — підвищення температури та біль, а також незвичні або незрозумілі відчуття поколювання, пощипування чи печіння у місці пошкодження. Після появи симптомів захворювання практично завжди закінчується летально. У процесі поширення вірусу центральною нервовою системою розвивається прогресивне смертельне запалення головного і спинного мозку.

Є дві форми цього захворювання: активний і паралітичний сказ.

Для людей з активним сказом характерні гіперактивність, гідрофобія (боязнь води) та інколи аерофобія (боязнь протягів або свіжого повітря). Смерть настає за кілька днів у результаті кардіореспіраторної зупинки.

На паралітичний сказ припадає близько 30% усіх випадків захворювання у людей. Ця форма сказу триває довше за попередню із легшим перебігом. М’язи поступово паралізуються, починаючи з місця укусу чи подряпини. Повільно розвивається кома, і настає смерть.

Симптоми сказу у тварин залежать від стадії захворювання.

Початкова стадія (триває до п’яти днів):

• наявні сліди від укусів;
• гризуть місце укусу;
• ласкаві, примхливі, насторожені одночасно;
• слабкий апетит;
• їдять неїстівне;
• слинотеча;
• блювота.

Збуджена стадія (2–3 дні):

• агресивні;
• збуджені;
• нападають;
• намагаються утекти;
• гризуть землю;
• їдять неїстівне;
• конвульсії;
• блювота;
• параліч;
• косоокість.

Паралітична стадія (2–4 дні):

• виснаження;
• повний параліч;
• смерть.

Лікування сказу

У разі інфікування людини показані негайна госпіталізація і введення антирабічної вакцини. Таких щеплень має бути шість: у день звернення до лікаря (0-й день), а потім на 3-й, 7-й, 14-й, 30-й і 90-й дні.

Антирабічна вакцина запобігає виникненню захворювання у 96–99% випадків. 

Вона ефективна у разі початку курсу не пізніше 14-го дня з моменту укусу чи обслинення. Утім, курс імунізації призначають навіть через кілька місяців після контакту із хворою або ж підозрілою на сказ твариною. Антитіла у людини з’являються тільки на 12–14-й день, а максимальні їхні рівні досягаються лише через 30–40 днів. Імунітет стає дієвим приблизно через два тижні після закінчення курсу вакцинації та залишається таким упродовж року.

У разі небезпечної локалізації укусів (обличчя, шия, голова, пальці рук, промежина), множинних або дуже глибоких поодиноких укусів, ослинення слизових оболонок, будь-яких ушкоджень, завданих хижими тваринами, кажанами й гризунами, коли є ризик короткого інкубаційного періоду, окрім вакцини застосовують і людський антирабічний імуноглобулін. Інкубаційний період може скоротитися до 7 діб — це менше, ніж час вироблення поствакцинального імунітету. Якщо з моменту контакту із твариною минуло більше трьох діб, антирабічний імуноглобулін не застосовують.

Загалом лікувальні заходи спрямовують на зменшення страждань пацієнта. Хворого кладуть до окремої палати і забезпечують максимальний спокій. Для зниження збудливості призначають наркотичні засоби. Втрати рідини поповнюють шляхом внутрішньовенного введення сольових розчинів, плазмозамінників, розчину глюкози. За потреби здійснюють штучну вентиляцію легень.

Останнім часом у світі обговорюють ефективність лікувального «протоколу Мілуокі», коли хворого під час лікування ввергають у штучну кому і застосовують противірусні препарати.

Медичний персонал має працювати в захисному одязі, щоб запобігти потраплянню слини на шкіру та слизові оболонки.

Профілактика сказу

Профілактичні заходи поділяються на два напрями: боротьба з носіями збудника і недопущення розвитку захворювання у людини, яку покусала чи обслинила скажена тварина.

Для профілактики сказу необхідно:

• регулярно вакцинувати свійських тварин;
• уникати контактів із потенційно небезпечними тваринами;
• не торкатися диких чи безпритульних тварин;
• не підгодовувати безпритульних тварин у місцях, де постійно перебувають люди (особливо діти).

Стережіться безпритульних, а тим більше диких тварин, які не бояться самі до вас підійти.

Сказу можна повністю уникнути, якщо після укусу людина отримає необхідну медичну допомогу. Курс антирабічних щеплень призначають у разі ймовірного або наявного інфікування людини, після визначення приналежності випадків укусів до певних категорій контакту згідно з рекомендаціями ВООЗ. Самовільно припиняти лікування чи порушувати режим поведінки під час нього неприпустимо!

Перша медична допомога після укусу

Якщо вас укусила чи обслинила тварина (особливо дика чи безпритульна) негайно зверніться до лікаря! Якщо тварина домашня, попросіть власника надати документи, що підтверджують її щеплення.

Коли лікар недоступний, ретельно промийте рану протягом щонайменше 15 хв мильною водою, мийними засобами, дезінфектантами для обробки ран у хірургічній практиці або іншими засобами (70%-м спиртом або 5%-м розчином йоду), що нейтралізують вірус.

Після цього неодмінно зверніться по медичну допомогу.

Обов’язковому щепленню підлягають люди:

• яких покусали скажені чи підозрілі на сказ тварини безпосередньо або через одяг навіть за найменших ушкоджень шкіри;
• покусані будь-якими дикими тваринами (навіть без підозри на сказ);
• подряпані підозрілими на сказ тваринами або в разі забризкування подряпин слиною таких тварин, потрапляння її на слизові оболонки;
• які зазнали будь-якого мікроушкодження шкіри під час роботи з хворими на сказ тваринами, патологічним матеріалом або транспортування трупів тварин для дослідження.

Курс профілактичної імунізації призначають людям, які професійно пов’язані з ризиком зараження сказом.

Що робити із твариною, підозрілою на сказ

Собаку, кота чи іншу тварину, яка покусала людей або тварин, слід негайно доправити до найближчої ветеринарної клініки для огляду й утримання під наглядом спеціалістів протягом десяти днів.

Сьогодні сказ реєструють у 150 державах і територіях світу, на всіх континентах, окрім Антарктиди.

Щороку від цього захворювання в світі гине понад 55 000 людей і більше 1 млн тварин; 95% випадків смерті від сказу фіксують в Африці та Азії.

Із кінця 1990-х епіцентр сказу в європейському регіоні через високий рівень імунізації диких тварин у Західній та Центральній Європі перемістився на схід.

В Україні останні 30 років епідемічна ситуація щодо захворюваності людей на сказ є нестійкою. Реєструють поодинокі випадки захворювань, є умови для їхнього поширення. Зокрема, цього року зареєстровано два випадки захворювання серед людей.

 Державна установа «Центр громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України»

КОЖНІ 40 СЕКУНД У СВІТІ ВІД САМОГУБСТВА ГИНЕ ОДНА ЛЮДИНА

Щорічно більше 800 000 людей закінчують життя самогубством. У всьому світі самогубство входить до п’ятірки найбільш частих причин смерті серед молоді 15-19 років: від самогубства гине більше людей, ніж у всіх військових конфліктах разом узятих.

Щоб привернути увагу до проблеми самогубства, майже мільйона втрачених життів, ВООЗ проголосила 10 вересня Всесвітнім днем запобігання самогубствам. Основна мета цієї дати – наголосити на тому, що самогубства можливо попередити. Але для цього потрібно об’єднати зусилля.

За останні 45 років кількість самогубств у всьому світі збільшилася на 60%. Кожні 40 секунд на нашій планеті хтось позбавляє себе життя. У деяких країнах самогубство є однією з трьох основних причин смерті серед людей у віці 15-44 років і другою за значимістю причиною смерті серед молодих людей від 10 до 24 років. Ці цифри не враховують спроби самогубств, які відбуваються в 20 разів частіше, ніж завершені самогубства.

Як розпізнати суїцидальні настрої?

Спільною ознакою людей, схильних до самогубства, є складнощі у побудові близьких стосунків, тотальне почуття самотності, необумовлене почуття провини, схильність до співзалежних відносин, занижена самооцінка,   екзестенційні та духовні кризи.

Причинами самогубства можуть стати також психічні хвороби, залежності від алкоголю та наркотичних речовин, депресія, фізичні вади –  неврологічні, онкологічні захворювання, ВІЛ інфекція тощо.

Для попередження самогубства дуже важливо визначити потенційно вразливу людину, яка належить до групи ризику, та зрозуміти, які саме обставини впливають на поведінку самознищення.

Попередження самогубства

Захисні фактори, що знижують ризик самогубства:

• Підтримка сім’ї, друзів, інших важливих в житті людини людей

• Релігійні, культурні та етнічні цінності

• Участь в житті суспільства

• Життя в суспільстві, що приносить задоволення

• Соціальна інтеграція, наприклад, через робочу діяльність, конструктивне використання дозвілля

• Наявність доступу до послуг з охорони психічного здоров’я

Хоча такі захисні фактори не знімають ризик самогубства, вони можуть нейтралізувати сильні стресові ситуації, що виникають в житті.

Попередження самогубства у дітей та підлітків

Завжди звертайте увагу на поведінку та слова дитини. Наводимо перелік фактів, що мають насторожити в поведінці дитини.

Варто звернутися за допомогою до лікаря, якщо:

– дитина часто розмовляє про смерть і самогубства;

– усамітнюється частіше, ніж зазвичай, під будь-якими приводами;

–  розмірковує на тему «Я нікому не потрібен» чи «Однаково ніхто не сумуватиме за мною», «Який же я дурний, незграбний, нікому непотрібний»;

– дитина робить спроби «попрощатися»: дарує свої речі й улюблені предметів близьким друзям, упорядковує справи та предмети, віддає чужі речі, мириться з ворогами;

– говорить фрази: «Завтра мене вже не буде», «Без мене нічого не зміниться»;

– висловлює прямі погрози: «краще повіситися, ніж із вами жити» , «більше ви мене не побачите»;

– висловлює непрямі погрози: «ситий цим по горло», «набридло жити», «пожив – і годі», «ненавиджу себе\тебе», «якщо ми більше не побачимося, дякую за все» тощо;

– дитина перестає стежити за собою, відстає в школі або перестає туди ходити.

Важливо пам’ятати, що самогубство можливо попередити. Кожен з нас може цьому допомогти. Навіть хвилина  спілкування з кимось із свого оточення (член родини, друг, колега або навіть незнайомець) може змінити напрямок його життя.

Щире співчуття, переживання, жаль, чуйність, бажання допомогти – саме ці риси відіграють головну роль та запобігають трагедії. Надана підтримка та вміння вислухати можуть зменшити страждання людини. Співчуття та відсутність засудження справді можуть відновити надію та допомогти врятувати життя!