11 квітня – Всесвітній день боротьби з хворобою Паркінсона
11 квітня в усьому світі відзначається Всесвітній день боротьби з хворобою Паркінсона.
Цей день проводиться з ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров’я і покликаний підвищити інформованість нашого суспільства про захворювання Паркінсона, надати підтримку хворим паркінсонізмом і їх сім’ям, а також зробити свій внесок у подолання цієї страшної недуги.
Як правило, ця страшна хвороба розвивається у віці після 40 років, але можливі випадки розвитку захворювання і в більш ранньому віці.
Хвороба Паркінсона є хронічним прогресуючим захворюванням центральної нервової системи. Вперше описано в 1817 р. англійським лікарем Джеймсом Паркінсоном, що жив з 1755 по 1824 рік.
Хвороба Паркінсона, викликається смертю нервових клітин і є одним з найбільш поширених нейродегенеративних захворювань в світі, істотно знижує якість життя. Вона не є смертельною. Близько 10 мільйонів людей на нашій планеті страждають від хвороби Паркінсона. Хворобу виявляють у людей старше 50 років. Жінки страждають частіше.
Втрата нервових клітин у мозку призводить до чотирьох ключових моторних симптомів: тремор рук і ніг в стані спокою, ригідність і скутість верхньої частини тулуба, сповільненість рухів і порушення координації, а також контролю рухів. Основні ознаки хвороби полягають в тремтінні рук, сповільненості рухів, скутості, болях, порушеннях рухової динаміки і психіки. Крім 4 ключових моторних симптомів хвороба Паркінсона також супроводжується і немоторними ознаками начебто болів, проблем зі сном, запорів, проблем із сечовипусканням, запаморочень, порушень мови, депресій, тривожних станів і втоми.
Ця недуга призводить до інвалідності, залишаючи повну ясність свідомості. Походження хвороби до цих пір не з’ясовано.
У світі від хвороби Паркінсона потерпає від 65 до 180 осіб на 100 тисяч населення, близько чотирьох мільйонів таких хворих тільки в США. А через кілька років, за прогнозами ВООЗ, таких хворих буде дев’ять мільйонів на Землі. В Україні цю хворобу мають щонайменше 70 тисяч осіб, тобто 133 особи на 100 тисяч населення.
За словами професора Інституту геронтології ім. Д.Ф. Чеботарьова НАМН України Ірини Карабань, якщо раніше хвороба Паркінсона вважалась хворобою похилого віку, то зараз вона починається практично у 40-45 років. Є так знаний ювенільний паркінсонізм – прояв хвороби у молодих людей 30-35 років. Враховуючи, що хвороба Паркінсона – це хронічне захворювання центральної нервової системи, то і лікування її є пожиттєвим.
Розповідаючи про механізм виникнення недуги Ірина Карабань зазначає, що хвороба Паркiнсона характеризується повільним зменшенням синтезу медіатора дофаміну, який відіграє важливу роль у роботі клітин головного мозку. При цьому уражаються переважно тi клітини, які виробляють дофамiн – речовину, яка необхідна для нормальної роботи нервової системи та тих нервових центрів, які регулюють тонус м’язів та беруть участь в регулюванні рухів.
Діагноз хвороби Паркінсона визначається на основі рухових симптомів, таких як гіпокінезія, ригідність, тремор спокою та постуральна нестабільність, а також широким спектром немоторних проявів – психічних, вегетативних, сенсорних та інших. Часто скутості передують неприємні відчуття в кiнцiвках, незручність при виконанні звичних рухів. А сприяє розвитку хвороби адинамiя, депресiя, переїдання, зловживання алкоголем, тобто нездоровий спосіб життя.
Бо це основне, що може запобігти розвитку хвороби.
Окрім того, підтверджуються дані стосовно протективної дiї кави. У людей, які п’ють цей напій щоденно, хвороба Паркiнсона зустрічається рідше.
Аби уникнути недуги, варто більше рухатися та займатися розумовою діяльністю.
КНП КОР «КИЇВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я»
7 квітня – Всесвітній день здоров’я
Найголовніше в житті кожної людини – здоров’я. Від стану здоров’я залежить все, абсолютно все в нашому житті. Для того, щоб підкреслити важливість збереження здоров’я, закликати нас берегти власні сили і вчитися звертати увагу на сигнали, що подає організм, було створене особливе свято – День здоров’я
Як і більшість міжнародних свят соціальної спрямованості, День здоров’я має фіксовану дату, тобто щороку відзначається одного і того ж числа, незалежно від дня тижня. ООН запропонувала святкувати його 7 квітня. Для вибору такої дати в ООН були серйозні передумови – саме 7 квітня 1948 року була створена Всесвітня організація охорони здоров’я, або скорочено ВООЗ. Через два роки після створення ВООЗ – у 1950-ому – з’явилося і нове свято.
До Всесвітньої організації охорони здоров’я на сьогоднішній день входять 194 країни, і всі вони відзначають День здоров’я, присвячуючи цій даті численні заходи, пов’язані зі сферою охорони здоров’я.
У 1994 році на чергових зборах ВООЗ була прийнята резолюція: присвячувати кожне свято певній темі. Таким чином до найскладніших, «наболілих» питань залучається максимальна увага. Перший такий «вузькоспеціальний» День здоров’я відзначався в 1995 році, його темою була проблема важкого захворювання – «Глобальне викорінення поліомієліту». Наступними темами були «Здорові міста для кращого життя», «Безпечне материнство», «Безпечна кров починається з мене» (у рік донора), «Депресія: давай поговоримо» та інші.
Здоров’я для всіх
(принципи ВООЗ)
Загальне охоплення послугами охорони здоров’я означає, що всі люди можуть отримувати якісні послуги охорони здоров’я там і тоді, де і коли вони їх потребують, не відчуваючи при цьому фінансових труднощів.
Ніхто не повинен робити вибір між хорошим здоров’ям та іншими життєвими потребами.
Загальне охоплення послугами охорони здоров’я – це ключ до здоров’я та благополуччя народів і країн.
Загальне охоплення послугами охорони здоров’я досяжне. Деякі країни домоглися великих успіхів. Їх завдання – підтримувати охоплення на рівні, що відповідає очікуванням людей.
Різні країни по-різному просуваються до загального охоплення послугами охорони здоров’я – універсального засобу не існує. Але кожна країна повинна докладати зусилля для забезпечення загальним охопленням послугами охорони здоров’я.
Для забезпечення дійсно загального обслуговування охорони здоров’я необхідно, щоб системи охорони здоров’я були орієнтовані не на хвороби і інститути, а на людей.
Кожен може зробити внесок у забезпечення загального охоплення послугами охорони здоров’я, взявши участь в обговореннях.
Якість охорони здоров’я є одним з критеріїв, які визначають якість життя людини. Згідно статистичних даних, Україна є одним з лідерів по кількості ліжок на 1000 жителів, що є свідченням низької якості медичних послуг. Сучасна система охорони здоров’я іде шляхом підвищення якості медичних послуг, впровадження новітніх технологій, що і дозволяє зменшувати цей показник.
Залучення суспільства до проблем громадського здоров’я є одним із важливих факторів його збереження. Наприклад, недавно створена громадська організація “Платформа здоров’я” активно долучається до розбудови цілісної системи, метою якої є покращення умов життя та праці наших громадян. Її мета – європейські стандарти життя, де право на здоров’я громадянина стане найвищою цінністю держави.
«Платформа здоров’я» підтримує заходи, що будуть проводитися в Україні з нагоди Всесвітнього дня здоров’я, та закликає приєднатися до відзначення цієї дати центральну та міську владу, департаменти та управління охорони здоров’я, громадські організації та громадян України.
КНП КОР “Київський обласний центр здоров’я”
Інформація про залишок лікарських засобів та виробів медичного призначення по КНП БРР “Бородянська ЦРЛ” станом на 2 квітня 2021 р.
Аути́зм (грец. autos — «сам»; аутизм — «занурення в себе»; рідше — синдром Каннера) — розлад розвитку нервової системи, що характеризується порушенням соціальної взаємодії, вербальної й невербальної комунікації, і повторюваною поведінкою, існують складнощі у взаємодії із зовнішнім світом, з цього приводу виникають порушення в соціалізації. Людина з аутизмом типово уникає спілкування: усяке порушення повсякденного розпорядку й стереотипів виявляється йому трагедією; проте інтелект у таких людей не завжди понижений, часто виявляються так звані «острівці знання» — області, у яких здібності хворого досягають нормального або навіть геніального рівня.
Питання статистики аутизму тісно пов’язане з історією дослідження цього розладу. Статистика також є відмінною в різних країнах. Так у 1960-1970-х роках аутизм діагностували в однієї дитини з 10 000 — і це були в основному випадки так званого генетичного аутизму, коли з перших днів життя дитини спостерігалася симптоматика аутизму. Починаючи зі середини 1980-х років фахівці відмітили сплеск захворювання аутичного спектру: в Америці статистика говорила про одного хворого на 160 здорових дітей. В Ізраїлі ситуація не набагато краща — один хворий на 200 здорових. У Канаді аутизм діагностується в однієї дитини з 500. Проте статистика генетичного аутизму залишилася незмінною: 1 на 10 000, а все зростання захворюваності припадає на так званий регресивний аутизм, при якому дитина нормально розвивалася до року, але у віковому проміжку від року до трьох раптом починала втрачати навички, припиняла звертати увагу на батьків — тобто ставала аутистом.
За даними ВООЗ, кожна з 160 дітей має розлад спектру аутизму (ASD) (1). ASD починаються в дитинстві і, як правило, зберігаються в підлітковому та дорослому віці.
По всьому світу люди з ASD часто піддаються стигмі, дискримінації та порушенням прав людини. У всьому світі доступ до послуг та підтримки людей з ASD є недостатньою.
На основі епідеміологічних досліджень, проведених протягом останніх 50 років, поширеність ASD у всьому світі зростає. Існує багато можливих пояснень цього очевидного збільшення, включаючи покращення обізнаності, розширення діагностичних критеріїв, кращі діагностичні засоби та покращену звітність щодо захворювання.[2]
Уперше термін «аутистичний» впровадив у медичну практику швейцарській психіатр Ойген Блейлер у 1908 році для опису втечі від соціального життя, яка спостерігалась у дорослих, хворих на шизофренію. Цю самостійну проблему вперше описав доктор Лео Каннер у 1943 році у своїй ранній праці «Аутистичні порушення емоційного контакту». Саме він визначив ряд ознак, характерних для всіх аутистів:
Крайня аутистична самотність — діти не здатні нормально налагоджувати відносини з іншими людьми, але виглядали абсолютно щасливими, коли залишались самі.
Нездоланне нав’язливе прагнення до постійності — діти дуже розчаровувалися, коли відбувались зміни у звичайному ході подій чи обстановці.
Чудова механічна пам’ять — діти, яких бачив Каннер, були здатні запам’ятати велику кількість абсолютно даремної інформації (наприклад, номери сторінок у предметному вказівнику енциклопедії), що абсолютно не відповідало різкому зниженню інтелекту, яке проявлялось в усіх інших сферах.
Відтерміновані ехолалії — діти повторювали фрази, що чули, але не використовували (чи з великими складнощами використовували) мову для комунікації.
Гіперчутливість до сенсорних впливів — діти, за якими Каннер спостерігав, дуже бурхливо реагували на певні звуки й явища, так як: шум паротягу, ліфту чи, навіть, вітру. У деяких дітей були труднощі з прийомом їжі або дивні вподобання в їжі.
Обмеженість репертуару спонтанної активності — у дітей спостерігались стереотипні рухи, репліки, інтереси.
Хороші когнітивні завдатки — Каннер був переконаний, що надзвичайна пам’ять і моторна спритність, що відрізняють деяких дітей, свідчать про високий інтелект, не зважаючи на те, що в багатьох із цих дітей були відмічені виражені складнощі в навчанні.
Високоосвічені сім’ї — Каннер відмічав, що в його пацієнтів були високоінтелектуальні батьки.
Пізніше, у 1952 році, зі всіх ознак як ключові складові аутизму Каннер виділив тільки дві: «Крайнє відчуження і нав’язливе прагнення до збереження одноманітності обстановки». Інші симптоми він розглядав або як вторинні відносно цих двох і ними спричинені (наприклад, послаблення комунікації), або як неспецифічні для аутизму (наприклад, стереотипії).
Причини виникнення цього розладу досконало не вивчені. Одним з видів таких розладів є аутизм, пов’язаний з генетичними відхиленнями. Проте навіть якщо захворювання обумовлено спадковими чинниками, через ген передається лише схильність до аутизму, а сам розвиток захворювання, очевидно, відбувається через інші чинники. Серед причин, які сприяють виникненню аутизму, фахівці називають:
порушення харчування й обміну речовин (звідси метод корекції безглютеновою і безказеїновою дієтою);
перенасичення організму важкими металами, нейротоксинами, а також деякі ліки, які вживаються при загрозі переривання вагітності (звідси — методи корекції «хелірування», детоксикація);
інтоксикації через нейроінфекції або глистяні інвазії;
неправильний обмін серотоніну й інших ферментів, електролітів та інших біохімічних чинників (звідси — медикаментозний метод, включаючи БАДи, амінокислоти, ферменти);
анатомічні або функціональні порушення мозкової діяльності;
наслідок бурхливого розвитку цивілізації: темп, стреси, нервозність;
порушення кісткового і загального моторного розвитку (звідси — корекція хребта, нейрокінезотерапія, краніосакральна терапія, БОС-терапія);
психологічні особливості сучасних людей (інфантилізація батьків веде до так званого психогенного аутизму).
Найважчий випадок із «внутрішніми» передумовами аутизму — це порушення генетичні, що практично не піддаються корекції, адже неможливо виправити ген у кожній клітині тіла.
Серед хлопчиків захворювання зустрічається в 3-4 рази частіше, ніж серед дівчаток.
Останні дослідження вказують, що аутизм усе частіше відносять до розряду захворювань через проблеми в довкіллі: забруднені або неякісні їжа, ліки, повітря, вода, позбавлення організму потрібних мікроелементів, вміст токсинів у навколишньому просторі, тобто, все, що оточує людину може нести у собі потенційну небезпеку — і виступати джерелом проблеми виникнення аутизму.
Надання медичної допомоги пацієнтам, що живуть з розладами аустичного спектру, в Україні регламентовано Наказом МОЗ України від 15 червня 2015 року № 341 [5]«Про затвердження та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги при розладах аутистичного спектра». На сьогодні в Україні діагноз аутизм може виставити тільки дитячий психіатр. Через це найбільш використовуваний засіб для лікування аутичних дітей — медикаментозний. Проте у всьому світі корекцією розладів спектра аутизму займається мультидисциплінарна команда: лікарі, психологи, психотерапевти, логопеди.
Серед найбільш визнаних методів корекції проявів аутизму в дітей — АВА-терапія (поведінковий прикладний аналіз).
Існує велика кількість альтернативних методик, але їх ефективність не підтверджена науковими дослідженнями.
Діагностика та лікування аутизму в нашому районі проводять дитячі психіатри на базі обласної психоневрологічної лікарні №2 смт.Ворзель, кафедри дитячої психіатрії Київського мед інституту та приватними медичними закладами міста Києва.
Лікар-психіатр
КНП БРР «Бородянська ЦРЛ» В.А.Омельченко
2 квітня – Всесвітній День поширення знань про аутизм
Аутизм – це розлад, який виникає внаслідок порушення розвитку дозрівання синоптичних зв’язків в головному мозку зростаючого організму дитини.
Цей розлад характеризується вираженим і всебічним дефіцитом спілкування і соціальної взаємодії, досить обмеженими інтересами, а також часто повторюваними діями.
Гостроту цих ознак можна визначити вже у віці до трьох років. Захворювання має генетичний характер і його основні причини поки не відомі науці, однак своєчасна реабілітація дитини з ранніх років його життя дозволяє у багатьох випадках домогтися впевнених результатів у соціальній адаптації, що сприяє більш повноцінному життю.
Здатність перебудувати себе з урахуванням нових факторів завжди допомагало людям виходити навіть з найскладніших ситуацій.
Історії відомо не мало яскравих особистостей, у яких спостерігалися деякі симптоми цієї непростої хвороби. Приміром, Вінсент Ван Гог і Леонардо да Вінчі, Гаррі Труман і Авраам Лінкольн, Вуді Аллен і Боб Ділан, і багато інших.
Оскільки це День поширення знань про аутизм, варті поширення деякі факти, що допоможуть зрозуміти його природу.
Аутизм, нагадуємо, розвивається у дітей у віці приблизно від 2 до 3 років і проявляться в специфічних розладах розумової діяльності – порушенні діяльності емоційної сфери зі збереженням інтелектуальної складової мислення.
До дворічного віку батькам не варто хвилюватися, якщо в розвитку дитини не все благополучно – до цих пір це усе можна пояснити індивідуальними особливостями розвитку малюка. Вже після цього віку слід серйозно зайнятися проблемами, якщо були помічені наступні вади в розвитку дитини:
• дитина не дивиться в очі;
• не цікавиться іграми і не грає з однолітками;
• не терпить дотиків до неї;
• влаштовує усі іграшки, предмети в лінійку;
• чутлива до деяких звуків;
• не вимовляє слова, відсутня мова;
• часті істерики, напади агресії;
• гіперактивна або навпаки – дуже пасивна;
• не усвідомлює небезпечні ситуації.
Аутизм проявляється, зокрема, в тому, що дитина не упізнає батьків, родичів, інших дітей, дитина дуже рідко посміхається, не реагує на заклики, не дивиться в очі. В цілому можна стверджувати, що дитина-аутист не усвідомлює те, що відбувається навколо неї, не прагне розуміти і взаємодіяти з оточенням.
Майже завжди при аутизмі страждає мовлення, хворі уникають зорового контакту з дорослими і ровесниками, схильні до стереотипії (ритмічного повторення одних і тих же рухів) та одноманітних проявів активності.
Діти-аутисти заглиблені в себе, часто повторюють одні і ті самі жести, можуть годинами складати кубики чи ходити від стінки до стінки. В деяких випадках, особливо коли їм щось не вдається (а таке буває доволі часто), можливі прояви автоагресії.
Аутисти легко запам’ятовують прості числа, подумки здійснюють складні арифметичні дії, проявляють особливий інтерес до техніки і запросто її розбирають. Незважаючи на усі свої здібності, аутисти все-таки потребують особливої підтримки.
Потребують її протягом усього свого життя, адже з віком захворювання не минає.
Проте більш чи менш успішна соціальна адаптація аутиста цілком можлива – залежно від того, наскільки рано почати працювати з такою дитиною і якими саме методами.
Тому при цій хворобі такою важливою стає її рання діагностика, вміння виділяти її як самостійне захворювання, що вимагає окремого лікування. Тим більше, що іноді батьки вважають свою дитину лише дещо замкнутою, незвично обдарованою, як тепер модно казати – “індиго”. А тому й не бажають нікуди звертатися.
Аутизм займає четверту сходинку після розумової відсталості, епілепсії та ДЦП. Але на відміну від цих хвороб, більшості з нас про аутизм майже нічого не відомо.
Раніше його вважали одним з проявів дитячої шизофренії чи класифікували як розумову відсталість.
А як окрему хворобу стали виділяти зовсім недавно, у 40-х роках минулого століття. Проте ще й дотепер його етіологія (походження) фактично невідома. Один з перших дослідників аутизму, австрійсько-американський психоаналітик Бруно Бетельгейм цілком у традиціях психоаналізу вважав аутизм наслідком проблем у стосунках дитини з матір’ю.
Аутизм справді часто виникає у дітей, що виховуються в неповносправних (дисфункційних) сім’ях, але говорити про його однозначну залежність саме від цього фактору тепер уже не доводиться.
Його відносять до хвороб, пов’язаних з органічними ураженнями мозку.
Це може статися або внаслідок порушення обміну речовин (наприклад отруєння солями важких металів чи нестачі в організмі цинку), або – внаслідок дії спадкових генетичних факторів.
Відомі випадки, коли з двох однояйцевих близнюків одна дитина могла страждати цією хворобою, а інша – ні. Хоч генетика одна і та ж. Однаковим був і внутрішньоутробний розвиток та соціальні умови. Спільні батьки. Батьки часто не знають що робити і куди звертатися. Тим більше, що лікування такої дитини стоїть на межі кількох наук – психіатрії, психології, корекційної педагогіки.
Існують також методи лікування хвороби, пов’язані з обмеженням споживання певних видів амінокислот, але однозначного підтвердження їх ефективності ще й досі немає.
Безперечно, аутизм – це не присуд, аутизм – це хвороба, з якою цілком можна жити.
Головне – не здаватися і вірити! І це завдання не тільки для батьків аутистів, але й для всіх нас – адже цивілізованість суспільства визначається його ставленням до тих, хто потребує його опіки.
У Всесвітній День поширення інформації про аутизм ми відзначаємо внесок людей з аутизмом у наше життя.
Важливо і те, що ми публічно визнали аутизм лихом, яке вимагає відповідних заходів.
Потрібен глобальний план дій по боротьбі з аутизмом, скоординований підхід до проведення дослідницької роботи і необхідне обслуговування для аутичних людей протягом усього їхнього життя.
Аутизм – це не вирок, а всього діагноз, своєчасне встановлення якого у поєднанні з психолого-педагогічною та соціальною реабілітацією забезпечує реалізацію особистісного потенціалу дитини та інтеграцію її в соціум.
КНП КОР «КИЇВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я»
Інформація про залишок лікарських засобів та виробів медичного призначення по КНП БРР “Бородянська ЦРЛ” станом на 26 березня 2021 р.
Туберкульоз — це вкрай небезпечне інфекційне захворювання
Всесвітній день боротьби із туберкульозом відзначається за рішенням Всесвітньої організації охорони здоров’я в день, коли німецький мікробіолог Роберт Кох заявив про зроблене ним відкриття збудника туберкульозу.
Біля однієї третини населення світу інфіковано бактерією туберкульозу. Хвороба розвивається лише у невеликої частки інфікованих людей. Підвищеного ризику розвитку туберкульозу піддаються люди з ослабленою імунною системою.
Наприклад, імовірність розвитку активного туберкульозу у людини з ВІЛ приблизно в 26-31 разів вища.
В Україні, згідно з Указом Президента України № 290 від 22 березня 2002 року, також встановлений Всеукраїнський день боротьби із захворюванням на туберкульоз, який відзначається щорічно 24 березня.
Одним із завдань, поставлених в рамках «Стратегії по ліквідації туберкульозу», розробленої ВООЗ і схваленої Всесвітньою асамблеєю охорони здоров’я в 2014 році – знизити рівні смертності від туберкульозу на 90% і захворюваності на туберкульоз на 80% до 2030 року в порівнянні з рівнями 2015 року.
Шляхи інфікування, лікування та профілактика туберкульозу
Туберкульоз — це інфекційне захворювання, збудником якого є мікобактерія туберкульозу, котра передається переважно повітряно-крапельним шляхом від хворої людини до здорової.
У більшості випадків туберкульоз, уражає легені, але захворювання може ушкодити будь-який орган, наприклад: нирки, хребет, мозок, лімфатичні вузли, кишечник, шкірні покриви, статеві органи тощо.
Туберкульозом можна заразитися при вдиханні повітря, в якому є мікобактерія туберкульозу, яку ще називають паличкою Коха – на честь науковця, що відкрив цей збудник у 1882 році.
Цей мікроорганізм не схожий на інші мікроби. Його унікальність, насамперед, полягає в тому, що він є стійким до умов навколишнього середовища. З року в рік росте кількість вперше в житті виявлених хворих активним туберкульозом органів дихання, в т.ч. з відкритими, заразними формами.
Джерела інфекції
Основним джерелом туберкульозної інфекції є людина, хвора на туберкульоз, яка виділяє мікобактерії туберкульозу з мокротинням при кашлі, чханні, розмові.
Нерозпізнані вчасно хворі, не вважаючи себе заразними, продовжують вести звичайний спосіб життя і тому особливо небезпечні для оточуючих. Джерелом інфекції може бути також хвора на туберкульоз велика рогата худоба (зараження відбувається в основному через молоко).
Мікобактерії туберкульозу надзвичайно стійкі до впливу різноманітних природних факторів, особливо висушування. Так, у пилу вони зберігаються біля 2-х тижнів.
Під час інтенсивного переміщення повітря, (підмітання підлоги, руху людей) пилинки, що містять мікобактерії, піднімаються у повітря і, проникаючи в легені, спричиняють зараження туберкульозом.
Тому дуже важливо проводити вологі прибирання в помешканнях, службових приміщеннях, громадському транспорті.
Вважається, що кожний хворий з «відкритою» формою туберкульозу інфікує 10-15 людей на рік, але це не межа, в медичній практиці описаний випадок, що – 54 особи!
Та все ж не кожен з нас, зазнавши контакту з мікобактерією хворіє на туберкульоз.
Факт проникнення мікобактерії в організм, що визначається як інфікування, не рівнозначне захворюванню.
Під впливом імунної системи людини мікобактерії міняють свої біологічні властивості до неактивних форм і лише при певних умовах становлять загрозу розвитку захворювання. Така загроза стає реальною під впливом факторів ризику, які призводять до зниження імунного захисту.
Інфікування мікобактеріями туберкульозу серед усього населення у віці 40 років і старше становить 80%. Це означає, що захворювання можливе не лише при недостатньому харчуванні, поганих житлових умовах, виснажливій праці, але й у будь-якої здорової людини, яка зазнала стресової ситуації, хірургічного втручання, травми, тощо.
Віддавна туберкульоз вважається супутником сирого клімату, поганого харчування та бідності.
Тому соціальні фактори, такі як відсутність постійного місця проживання, перебування у місцях позбавлення волі, безробіття, малозабезпеченість також важливі. Ускладнюється епідемічна ситуація великою міграцією населення, недостатнім харчуванням, вживанням алкоголю. Все ж основну роль у виникненні туберкульозу грає комбінація вищезазначених факторів.
Виявити початкові туберкульозні зміни в легенях можна лише рентгенологічними методами обстеження.
Флюорографічне обстеження органів грудної клітки вважається найефективнішим методом виявлення туберкульозу.
Серед дорослого населення існує недостатнє усвідомлення важливості флюорографічного обстеження органів грудної клітки, яке повинно відбуватися не рідше 1 разу в 2 роки, а для декретованих груп, диспансерних хворих, курців – щороку.
Це найефективніший метод раннього виявлення хвороби, яка на цьому етапі повністю піддається лікуванню і не призводить до інвалідизації.
Другим методом профілактики туберкульозу серед дітей і підлітків є своєчасне проведення туберкулінових проб і щеплень БЦЖ.
Туберкульоз може розпочинатися під «масками» гострого респіраторного захворювання, грипу, загострення хронічного бронхіту, пневмонії.
Симптоми захворювання:
– кашель більше двох тижнів;
– підвищена температура тіла більше 7 днів;
– задишка;
– біль в області грудної клітки;
– поганий апетит, постійна слабкість;
– безпричинна втрата ваги;
– підвищена пітливість, особливо вночі;
– кровохаркання (наявність крові в мокроті).
Важливо звернути увагу при підозрі захворювання на туберкульоз
Це своєчасний огляд лікаря, дослідження мокротиння під мікроскопом, рентгенівський знімок грудної клітки та інші види дослідження.
Профілактичні заходи
– дотримуватись правил особистої гігієни;
– дотримуватись збалансованого харчування;
– відмовитись від шкідливих звичок, особливо паління;
– вести здоровий спосіб життя;
– уникати простудних хвороб та своєчасно звертатись до лікарів;
– регулярно проходити флюорографічне обстеження.
Лікування туберкульозу
Існують спеціальні протитуберкульозні препарати. Хворому на туберкульоз лікар призначає комбінацію з декількох лікарських препаратів, які доповнюють один одного.
Курс лікування туберкульозу має тривати не менше 6–8 місяців. Найголовніше під час лікування – суворо виконувати всі призначення і рекомендації лікаря і в жодному випадку не переривати лікування.
Важливо виявити туберкульоз у початковій його стадії. Якщо провести в цей час необхідне лікування, то в більшості випадків досягається стійке та повне видужання.
Пам’ятайте:
Туберкульоз не розрізняє соціального статусу і однаково небезпечний для всіх!
КОМУНАЛЬНЕ НЕКОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО
КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ
«КИЇВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я»
| Діти сонця (До Всесвітнього дня боротьби з синдромом Дауна) |
Ці хлопчики і дівчатка, за словами педагогів, надто чутливі, вразливі та відкриті навколишньому світу.
За статистикою, на 800-1000 немовлят одна дитина народжується з синдромом Дауна.
Щороку в Україні на світ з’являється від 300 до 400 таких малюків.
Майже кожну третю дитину залишають у пологовому будинку. Хвороба Дауна – це генетична патологія.
Така дитина може народитися в абсолютно здорових батьків. Як правило, це пов’язано з однією зайвою – 21-ою хромосомою, тобто із хромосомним дисбалансом. У кожної людини 46 хромосом, а в людини з типовою формою хвороби Дауна – 47.
95% випадків патології не передається в спадок.
В Україні проблеми навчання, розвитку, працевлаштування дітей з синдромом Дауна залишаються внутрішньою проблемою родин, які мають таких малюків.
Держава не зацікавлена створювати робочі місця для неповносправних людей, а лікарі здебільшого ставлять на них хрест.
За світовою концепцією інвалідності на рівні ООН та Конвенції про права інвалідів, інвалідність трактується як одна з ознак людства, а не як вада.
Малюки з генетичними відхиленнями набагато краще розкривають свої можливості, якщо вони живуть удома в атмосфері любові, з ними проводять навчання за спеціальними програмами, а суспільство не відштовхує цих дітей.
Всесвітній день людини із синдромом Дауна став щорічно відзначатися 21 березня з 2006 року і був заснований на VI міжнародному симпозіумі з синдрому Дауна, проведеному в Пальма де Майорка, за ініціативою правлінь Європейської та Всесвітньої асоціацій Даун-синдром. Причина – хромосомний «збій».
Проведення Всесвітнього дня людини із синдромом Дауна вибране не випадково, це двадцять перший день третього місяця пов’язаний з 3 копіями 21-ої хромосоми.
Зазвичай здорова дитина має 46 хромосом, а при синдромі Дауна їх 47. Через це порушується розумовий і фізичний розвиток дитини.
Типи синдрому Дауна
1. Стандартна трисомія – «трисомія 21» – спостерігається у 95% хворих. Причина виникнення даного порушення невідома досі.
2. У 1 з 100 дітей спостерігається другий тип хвороби Дауна, яка передається як генетичне порушення від батьків. Такий стан називаєтьсятранслокацією.
3. Третій тип – це мозаїчний синдром Дауна, він виникає досить рідко.
Симптоми
Діти з синдромом Дауна найчастіше народжуються при ускладненому перебігу вагітності (наприклад, загроза викидня, токсикози тощо). Середня тривалість вагітності трохи менше, ніж нормальна. Такі діти найчастіше народжуються із зменшеною довжиною і масою тіла, у 50% випадків окружність голови менше 32см.
Відзначається затримка розвитку статичних і мовних функцій: діти починають тримати голову не раніше 4-5 місяців, вони пробують сидіти тільки у віці 8-9 місяців, а перші кроки роблять у 2 роки. Перші слова малюки з синдромом Дауна вимовляють у 1,5-2 роки, а фразове мовлення у них починається приблизно в 4-5 років.
Діагностувати у новонародженого синдром Дауна в більшості випадків можна без ускладнень. Такі діти між собою дуже схожі, тому можна говорити не про діагностику, а про впізнаваність даної хромосомної аномалії. При цій патології у дітей брахіцефальна форма черепа зі згладженим потилицею.
У такої дитини обличчя сплюснуте, внутрішній кут очей розташовується нижче, ніж зовнішній; на райдужці можна побачити світлі плями, перенісся плоске і широке. Вушні раковини маленькі, недорозвинені, розташовуються досить низько. Верхня щелепа у таких дітей недорозвинена, з рота часто виступає «складчастий» збільшений язик, порушується ріст зубів. У таких дітей широкі кисті, пальці на них короткі, можливе викривлення мізинців, на стопі між 1 і 2 пальцями стопи проміжки розширені.
Можливі також інші аномалії розвитку: коротка шия, деформація грудини, недорозвинення тазу… Із-за специфічного будови голосового апарату діти з синдромом Дауна мають трохи хрипкий голос. Вони низькорослі, з порушеною поставою, тулуб і голова під час ходи нахилені вперед, плечі опущені. Шкіра суха, може лущитися, характерний рум’янець на щоках.
Дуже часто спостерігаються недорозвинені зовнішні статеві органи, пахові і пупкові грижі. Можуть також виникати вроджені вади серця або шлунково-кишкового тракту.
При синдромі Дауна розвиваються специфічні дерматогліфічні особливості (шкірний рельєф поверхонь долонь і підошов ): на одній або обох долонях є поперечна борозна, на 5-му пальці – одна згинальна борозна, менше норми завитків на пальця тощо.
Характерне тотальне недорозвинення інтелекту. Мислення у таких дітей характеризується загальмованістю, емоції малодиференційовані й поверхневі.
Однак такі малюки ласкаві і доброзичливі, вони можуть добре засвоїти прості навички і життєві правила.
Мозаїчний варіант захворювання характеризується найчастіше легкою розумовою відсталістю, можливий навіть нормальний інтелект.
При «трисомії 21» багато хворих можуть жити самостійно, вони навіть створюють сім’ї і опановують прості професії.
Тривалість життя людей з синдромом Дауна набагато нижча середнього показника і складає в середньому 40-45 років.
Пов’язано це з безліччю вад розвитку органів, зниженою опірністю організму і частим розвитком злоякісних новоутворень і хвороб крові.
Діагностика
Діагностувати захворювання можна вже на 15-16 тижні вагітності, досліджуючи навколоплідні води.
Обов’язково цей тест показаний мамам, яким більше 35 років, і тим, які народили одну дитину з хворобою Дауна. Також за допомогою цих досліджень можна виявити інші вроджені аномалії та спадкові захворювання.
Пренатальна діагностика (діагностичні процедури, що використовуються в ході обстеження вагітної для виявлення генетичних чи яких-небудь інших аномалій розвитку плоду) включає в себе:
1.Ультразвукова діагностика дає можливість побачити вже на 10-14 тижні вагітності збільшений передньо-задній розмір комірцевої зони, а на 12-14 тижні – відсутність кісток носа.
На 16-29 тижні помітна надлишкова складка на шиї. Крім того, за допомогою даного методу у плода можна виявити вроджений порок серця, укорочені кінцівки та інші аномалії.
2.Визначення біохімічних показників материнської сироватки.
Профілактичні заходи
Важливе значення має медико-генетична консультація. Виявивши транс-локаційну форму хвороби, необхідно досліджувати каріотип (набір хромосом) батьків. Виявивши у одного з батьків збалансовану транслокацію (тип хромосомної мутації), при наступних вагітностях необхідно проводити амніоцентез ( аналіз амніотичної рідини, що оточує плід у порожнині матки), тому що при цьому збільшується ризик народження малюка з синдромом Дауна.
Догляд, виховання
Таку дитину необхідно оточити увагою і великою любов’ю. Необхідно намагатися максимально використовувати обмежені фізичні і розумові можливості такого малюка. Не засмучуйтеся, якщо він навчається чомусь повільніше, ніж інші діти, намагайтеся радіти його найменшому успіху.
Обов’язково необхідно враховувати вроджені аномалії та захворювання, які часто супроводжують синдром Дауна. Близько 40-60% таких дітей мають порок серця. Крім того, можливі порушення зору і слуху, патологія кишечника і шлунка і т.ін. Вони більше за інших дітей піддаються різноманітним інфекціям, частіше хворіють онкологічними захворюваннями.
У багатьох країнах є спеціальні служби, які допомагають батькам таких дітей. Діти з синдромом Дауна обов’язково повинні спілкуватися з однолітками. Саме тому вони повинні ходити в дитячий садок – спеціалізований, або звичайний, якщо це можливо.
Подальше навчання діти з синдромом Дауна набувають в спеціалізованих школах.
В таких установах розроблені спеціальні програми для інтегрування хворих малюків у суспільство. Крім того, там проводиться лікувальна гімнастика, розвивається мова та слух. У спеціалізованих школах хворим дітям допомагають набувати елементарні побутові навички. В деяких випадках діти з хворобою Дауна можуть відвідувати звичайну школу.
Свою інтелектуальну відсталість люди з синдромом Дауна компенсують своєю приголомшливою душевністю, відкритістю і наївністю. Вони дуже добродушні, життєрадісні і позитивні люди, самі охоче прагнуть до спілкування.
Чим більше вони спілкуються зі звичайними однолітками в дитячих садах або школах, на майданчиках і в спортивних секціях, тим менш помітне відставання в розвитку, кращий психічний і фізичний розвиток таких дітей.
Діти з синдромом Дауна обдаровані не менш, ніж звичайні діти. Багато хто має художній талант, музичні (в тому числі танцювальні та співочі) і артистичні здібності.
Лише завдяки терпінню і турботі можна виростити людину, не тільки здатну до самообслуговування – вона зможе оволодіти простими навичками праці, виявити свої таланти.
КОМУНАЛЬНЕ НЕКОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО
КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ
«КИЇВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я»